
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
що того вечора вона тяглася до пів на десяту і що, коли містер Вопсл опинився в Ньюгейтській тюрмі, у мене не лишилося жодної надії побачити його на шибениці, настільки на цьому етапі уповільнила свій біг його ница кар'єра. Нарікаючи, що гине у розповні літ, вія явно перебирав міру: адже він з самого початку тільки й знав, що всихати на пню й скидати з себе листок за листком. Але всю цю нудоту ще якось можна було висидіти. Доткало мені інше: намагання доконче ототожнити головного героя з моєю безневинною особою. Коли Барнуел почав збиватися з путі праведної, я аж почервонів під обуреним Памблечуковим поглядом. Вопсл теж усіляко силкувався виставити мене в якнайгіршому світлі. Жорстокий і слізливий, я з його волі забив рідного дядька, хоч той не дав мені для цього анінайменшого приводу; я щоразу виявлявся безпорадним перед аргументами Мілвуд; скориставшись недоумкуватістю господаревої доньки, я збудив у ній прихильність до мене, а те, як я гаявся й зволіказ фатального ранку, тільки відповідало моїй лемехуватій вдачі. Навіть після того, як я заслужено повис на шибениці і Вопсл загорнув книжку, Памбле-чук ще довго сидів, утупившись у мене, похитував головою і приговорював: «Вважай, хлопче, вважай!» - так наче це був незаперечний факт, що я задумав убити котрогось близького родича, якщо тільки він по своїй слабодухості стане мені за благодійника.
Було вже зовсім темно, коли все це скінчилося і ми з містером Вопслом рушили додому. Вийшовши за місто, ми опинилися в густому вогкому тумані. Ліхтар над дорожньою заставою розплився у каламутну пляму і немов змістився вбік, а промені його здавалися затужавілими стяжками фарби в імлі. Звернувши на це увагу й перемовляючись, що ось туман звичайно розсіюється, коли вітер на [122] болотах починає віяти з певного напрямку, ми раптом наткнулись на чоловіка, що стовбичив з завітряного боку хатини сторожа біля дорожньої застави.
__ О! - сказали ми, зупиняючись.- Та це ж Орлік!
__Він і є,- відповів той, підходячи ближче.- Пристав
тут, думаю, чи не надійде хто для компанії.
- Пізнувато щось ти,- зауважив я. Орлік відповів цілком природно:
__ Справді? Та й ти теж пізнувато.
- А ми, містере Орлік,- сказав містер Вопсл, ще збуджений недавньою своєю декламацією,- провели вечір з високою духовною насолодою.
Старий Орлік тільки буркнув щось ледве чутно, наче не мав чого відповісти на такі слова, і ми пішли далі втрьох. Трохи згодом я спитав у нього, чи він був у місті весь цей час.
- Еге ж,- відповів він,- весь час. Я пішов зразу ж за тобою. Тебе я не бачив, але, мабуть, ходив майже слідом. А сьогодні знов гатять з гармат.
- З плавучої в'язниці? - запитав я.
- Звісно! Якісь пташки вилетіли з клітки. Стріляють раз у раз, відколи звечоріло. Скоро ви самі почуєте.
І справді - не пройшли ми й кількох кроків, як до нас долинув знайомий мені гулкий постріл, приглушений туманом, і важко розкотився вздовж низовини над річкою, неначе слав погрозу вслід утікачам.
- Добра нічка давати драла,- сказав Орлік.- За такої погоди пташку в літ не підстрелиш.
Слова про втечу розворушили мої спогади, і я задумався. Містер Вопсл, усе ще в ролі потерпілого дядечка з вечірньої трагедії, розмірковував уголос у своєму садку в Кемберуелі. Орлік з руками в кишенях важко ступав поруч зі мною. Було дуже темно, дуже мокро, дуже грузько, і ось так ми й чалапали. Час від часу знов лунав постріл сигнальної гармати і знов так само гнітюче розлягався понад річкою. Я мовчав, поринувши у свої роздуми. Містер Вопсл покірно сконав у Кемберуелі, поліг у жорстокому бою на Босвортськім полі й помер у муках біля Гластонбері(8). Орлік вряди-годи затягував ледь чутно:
Не шкодуй напруги й скли - Старий Клем'. Вдар, луна щоб розкотилась - Старий Клем!
(8)Ка Босвортськім полі загинув король Річард III, герой однойменної трагедії В. Шекспіра; Гластонбері, очевил" . якась Довільно вжита у Діккенса географічна назЕа. [123]
Я думав, що він п'яний, але ж прислухався - ні.
Нарешті ми дійшли до села. Дорога наша пролягала повз «Трьох Веселих Моряків», і ми з подивом помітили там - була ж одинадцята година вечора! - якусь незвичну метушню, двері стояли широко відчинені, де-не-де валялися схоплені поспіхом і покидані ліхтарі. Містер Вопсл заглянув усередину дізнатися, в чому річ (гадаючи, що це схопили втікачів), але враз і вибіг звідти.
- Щось там сталося у тебе вдома, Піпе! - кинув він на бігу.- Гайда швидше!
- А що саме? - спитав я, силкуючись не відстати. Орлік біг упорівень зі мною.
- Та не зовсім ясно. Хтось наче вдерся в дім, коли Джо Гарджері не було. Гадають, це втікачі. На когось напали й побили.
Ми мчали так швидко, що більш не змогли розмовляти, і зупинились, тільки добігши до кухні. Там було повно людей - зібралося все село, хто зайшов у приміщення, хто лишивсь надворі. Був там і лікар, і Джо стояв, і гурт жінок серед кухні. Угледівши мене, вони розступилися і я побачив, що моя сестра лежить без пам'яті й без руху на голій підлозі, збита з ніг сильнющим ударом по потилиці: невідома рука завдала його,
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року