Електронна бібліотека/Проза

Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Завантажити

це суща пір'їна. В подальшому зі мною не раз бували випадки (як, мабуть, і з більшістю людей бувають), коли на якийсь час щось таке наче густа запона заступає все, чим життя цікаве й гарне, коли тобі зостається самий лише тупий біль. Так-от - найважчою і найщільнішою була ця запона, коли переді мною прослався безпросвітний шлях мого учнівства у Джо.
Пам'ятаю, як трохи пізніше в ту пору я, бувало, частенько стояв недільного вечора на цвинтарі, коли землю огортав присмерк, дивився на обвітрені болота і знаходив у них якусь подібність до власного життя: і там, і тут усе пласке й рівне, тільки вдалині дорога невідь-куди, густий туман і море. Таким пригніченим я почував себе з найпершого свого учнівського дня, хоча з задоволенням можу визнати, що за весь час чинності мого договору я ні разу навіть не натякнув Джо про свій стан. Це, власне, єдине, що мені приємно згадати з тогочасної своєї поведінки.
Бо хоч я іще дещо маю сюди додати, вся заслуга в цьому належить не мені, а Джо. Не моя відданість, а тільки відданість Джо утримала мене від того, щоб утекти з дому й піти у солдати або в моряки. І зовсім не через власну роботящість працював я в кузні досить сумлінно, хоч і не виявляв при цьому ніякого запалу. Годі й сказати, наскільки далеко поширюється у світі вплив чесного трударя, щирого серцем і відданого своєму обов'язкові, але, в усякому разі, для ближніх цей вплив, безперечно, не минає без сліду. Я добре знаю, що як і було щось путнє у моєму учнівстві, то завдячувати його треба Джо, котрий умів задовольнятись життям, а не мені, вічно не-вдоволеному химерникові.
Хто може сказати, чого я хотів? Я й сам цього не знав. Мене жахало, а що, як у нещасливу годину підведу я голову - саме коли матиму найбрудніншй і найпростацькі-ший вигляд - і раптом побачу, як з-поза дерев'яної рами вікна на мене дивиться Естелла? Я боявся, що рано чи пізно вона застукає мене при чорній роботі, закіптюже-ного з ніг до голови, і насміється, й покаже свою зневагу. [112]
Скільки разів після смерку, коли я роздимав міхи для Джо і ми співали «Старого Клема», мені згадувалось, як ця пісенька звучала в домі міс Гевішем, і ввижалося у вогні обличчя Естелли, як її гарненькі кучері розвівав вітер, яким презирством горіли її очі,- і за кожним ра зом я оглядався до чорних отворів вечірніх вікон, неначе бачив там,' як вона тільки-но відвернула лице, і проймався певністю, що нарешті вона прийшла.
А коли після роботи ми йшли вечеряти, і кухня й сама їжа здавались мені ще й надто вбогими і я дужче, ніж будь-коли, соромився, невдячний, рідної домівки.


Розділ 15
Оскільки я вже переростав кімнатинку двоюрідної Вопслової бабці, мій освітній курс у цієї здитинілої на-вчительки вичерпався. Щоправда, на той час я вже встиг перейняти від Бідді все, що вона пізнала - від зошита-прейскуранта до аркушика з жартівливою пісенькою, колись придбаною за півпенса. Членоподільними в цьому літературному витворі були тільки два рядочки:
Коли у Лондон я приїхав, сер,
Туу-рул, луу-рул,
Туу-рул, луу-рул,
Чи ж не зазнав я в місті лиха, сер?
Туу-рул, луу-рул,
Туу-рул, луу-рул,-
але у своєму прагненні просвітитись я все-таки чесно вивчив його напам'ять і не піддавав сумніву мистецьких його вартостей, хоч мені здавалося (та й тепер здається), що «туу-рулів» там містилося більше, ніж поезії. Спраглий знань, я попрохав містера Вопсла вділити мені кілька окрушин цього духовного покорму, на що він милостиво погодився. Виявилося, однак, що я потрібен був йому тільки як статист - щоб було кому суперечити й грозитися, над ким ридати, кого обіймати, хапати, душити й жбурляти на землю в найрозмаїтіших різновидах. Отож невдовзі я відмовився від таких студій, хоч тим часом містер Вопсл у своєму поетичному запалі вже встиг завдати мені серйозних ушкоджень.
Усім, що набував нового, я намагався ділитися з Джо. Ця заява звучить трохи претензійно, тому доведеться [113] пояснити її. Я хотів, щоб Джо не був такий неотесаний і простацький, щоб він єтав вартніший мого товариства і менш заслуговував на Естеллин осуд.
Стара батарея на болотах правила нам за класну кімнату, а поламана грифельна дошка й шматок грифеля - за навчальне приладдя, до якого Джо незмінно додавав свою люльку. Не було жодного випадку, щоб Джо запам'ятав що-небудь від неділі до неділі або взагалі щоб він набув під моєю опікою хоч сяку-таку крихту знань. Але свою люльку він смалив на батареї так по-знавецькому - ба навіть по-вченому,- як ніде, немов гадав, що досяг бозна-яких успіхів у навчанні. Любий Джо! Я б так хотів, щоб ці його успіхи відповідали дійсності!
Тут було погожо й тихо, ген по той бік земляного валу линули вітрила на річці, під час відпливу скидаючись на вітрила затонулих кораблів, що все пливуть і пливуть річищем. Коли я бачив, як судна з напнутими білими вітрилами виходять у відкрите море, мені згадувались міс Гевішем та Естелла, і так само й тоді, коли скісний сонячний промінь падав на хмарину, чи на вітрило, чи на зелений схил, чи на воду. Міс Гевішем, і Естелла, і той їхній дивний

Останні події

24.05.2025|13:24
Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
24.05.2025|13:19
У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
24.05.2025|13:15
«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
23.05.2025|09:25
Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
20.05.2025|11:40
Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
16.05.2025|15:50
«Танго для трьох»: він, вона і кґб
15.05.2025|10:47
Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
14.05.2025|19:02
12-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
14.05.2025|10:35
Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
14.05.2025|10:29
У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»


Партнери