
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
якщо не тими самими словами, то, в усякому разі, в тому самому дусі. Розмова наша тривала заледве кілька хвилин, і коли я вже йшов, вона дала мені гінею, сказавши прийти знов на мій наступний день народження. Зауважу, до речі, що я став бувати у неї щороку. Першого разу я спробував відмовитись [128] від гінеї, але домігся лише того, що вона сердито запитала": «Ти що, більше хочеш? » Після цього я вже мусив її взяти.
Таке все незмінне було в цьому тьмяному старому будинку - жовте світло в затемненій кімнаті, вибляклий привид у кріслі біля дзеркала - аж здавалося, що, зупинившись, годинники зупинили й сам Час у цій таємничій оселі, і, поки я й усе інше навколо старшало й старішало, тут усе лишалося, як було. Денне світло ніколи не пробивалось до цього будинку, як не пробивалось воно й до моїх думок та згадок про нього. Збитий усім цим з тверезого глузду, я й далі в душі ненавидів своє ремесло й соромився власної домівки.
Зате мимоволі я став помічати, як змінювалась Бідді. Підбори на її черевиках зробилися вищими, волосся на голові тепер вилискувало й було охайно зачесане, руки завжди чисті. Бідді не вирізнялася вродою - звичайна сільська дівчина, вона й не могла рівнятися з Естеллою,- але вона була симпатична, здорова й лагідна. Минуло не більше року, відколи Бідді з'явилась у нас (пам'ятаю, на ній ще зовсім недавно була жалобна сукня), аж це раз увечері я помітив, які в неї на диво задумливі й уважні очі, такі привабливі й дуже добрі.
Я саме підвів погляд від своєї роботи, над якою гибів,- я виписував цілі сторінки з книжки, щоб таким хитрим чином удосконалюватись як у читанні, так і в письмі,-. і побачив, що Бідді стежить за мною. Я відклав убік перо, а Бідді перестала шити, хоча шитва не відклала.
- Бідді,- спитав я,- як ти з цим справляєшся? Або я дуже дурний, або ти дуже вже тямовита.
- З чим справляюся? Не розумію,- усміхнувшись, сказала Бідді.
Вона справлялася з усіма своїми хатніми обов'язками, і то бездоганно, але я не це мав на увазі, хоч те, що я мав на увазі, тим самим ставало ще більш гідним подиву.
- Як ти справляєшся, Бідді,- сказав я,- вивчати все, що я вивчаю, і ні в чому від мене не відставати?
Я на той час уже потроху пишався своїми знаннями, на які витрачав і ті гінеї, що отримував від міс Гевішем, і більшість кишенькових грошей, хоча тепер я бачу, що надто дорого платив за крихти пізнання, якими збагачувався.
- З таким же успіхом я можу спитати,- відказала Бідді,- як це ти справляєшся.
- Е ні: коли я ввечері приходжу з кузні, кожен бачить, що я сідаю вчитися. А ти ніколи не вчишся, Бідді. [129]
- Мабуть, воно саме до мене чіпляється... як застуда,- спокійно пояснила Бідді й стала знову шити.
Розмірковуючи про Бідді, я сперся на дерев'яну спинку стільця й задивився, як вона шиє, схиливши набік голову. Дедалі виразніше я відчував, яка вона незвичайна дівчина. Бо ось я пригадав, що вона й на ковальському ремеслі добре знається, як та чи інша робота зветься та які в нас інструменти. Одне слово, що я знав, те й Бідді знала. Теоретично вона була ковалем не гіршим за мене, а може, й кращим.
- Ти, Бідді, така,- зауважив я,- що жодної нагоди не пропускаєш. Поки ти не жила у нас, у тебе не було такої змоги чому-небудь навчитись, а тепер диви, як ти розвинулася!
Бідді глянула на мене й знов заходилася шити.
- А я ж була твоєю першою вчителькою, правда? - сказала вона, не відриваючись від роботи.
- Бідді! - вражено скрикнув я.- Ти що, плачеш?
- Ні, я не плачу,- сказала Бідді й, підвівши голову, засміялася.- 3 чого це ти вигадав!
З чого б це я вигадав, як не з того, що на її шитво впала блискуча сльозинка! Я мовчки задумався, як їй тяжко доводилось, поки Вопслова двоюрідна бабця кінець кінцем не здолала в собі лиху звичку жити, якої багато кому не завадило б заздалегідь позбуватись. Мені згадалось, яка безпросвітність оточувала її в тій жалюгідній крамничці, в гаморі тієї жалюгідної вечірньої школи, при тій жалюгідній звироднілій трухлі, геть безпорадній без допомоги Бідді. Я гадав собі, що й у ту несприятливу пору в ній, певне, вже крилася духовна сила, така помітна тепер, бо інакше чого б я, тільки-но відчувши неспокій і тривогу, звертався по допомогу саме до Бідді? Вона тихенько шила й більше не плакала, і коли я дивився на неї й міркував про все це, мені раптом спало на думку, що я, мабуть, трохи винен перед нею. Я, можливо, був надміру потайливим, коли слід було б ущасливити її (хоч тоді й не вжив подумки саме цього слова) своєю довірою.
- Справді, Бідді,- сказав я, коли добре над цим розважив,- ти була моєю першою вчителькою, і тоді ми навіть гадки не мали, що колись сидітимем ось так поруч, у цій кухні.
- Ох, бідненька,- зітхнула Бідді. Це було так схоже на її саможертовну вдачу,- перенести моє зауваження на мою сестру, схопитися й поправити щось там, аби сестрі було затишніше.- Хто б міг таке припустити! [130]
- Тож мені здається,- сказав я,- що нам треба частіше розмовляти одне з одним, як колись. І я повинен частіше з тобою радитись, як колись. Ось давай, Бідді, хоч
Останні події
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»