Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

соромляється?..
— Ні.
— Коли ж ви вчилися? Як ще всі-не посходились?
— Еге ж.
— А Катря була?
— Була.
— А вона... тут сидить, як ви... вчитеся?
— Хто, Катря?
— Ні, та, Грицькова...
— Як коли: буває й ні.
Зінько подумав про Ївгу. Після тієї події в вербах йому не хотілося до Грицька й ходити, щоб з нею не стріватися, та не можна було. Одначе зона сама почала його обминати, не дивилась йому в вічі. Він думав, що покаялась, не знаючи, що вона добирає способу, як йому' зілля дати.
— Не люблю я її! — сказав він до Гаїнки.
— А чом не любиш?
— Бо в'язне до мене.
Гаїнку мов імпетом підкинуло, але вона зараз же примусила себе знову лягти й спиталася:
— Як то в'язне?
— Тепер, оці дні, сказати — ні. А то дак була штука...
І він по щирості розказав Гаїнці всю подію в вербах.
— Я вже так наважився,— казав далі Зінько,— як буде чіплятися, то хоч і Грицькові скажу... Чи, може, краще йому, бідоласі, вже не казати такого? Як ти порадиш, серденько?
І враз Зінько почув, як маленькі руки вхопили його, почали тягти, торсати, смикати.
— Ой Зінечку, який же ти любий!.. Ой, як сонечко ж!..
І вона стискала його, пригортала, цілувала.
— Ой, серце моє! Ой, дружинонька моя вірная!
— Гаїнко, голубочко! Яка ти гарна!
— Я погана! Я нікчемна! Я лиха! Ти — як сонечко праведне, як барвіночок зеленесенький, а я як... як... як хмара чорна!..
— За що ти так себе лаєш?
— Мені наказано, що ти ходиш до Ївги, а я...
— А ти повірила?
— Не повірила, тільки... тільки сумно було, страшно, як у темній пустці самій... Ні, я трошечки, трісі-трісюні повірила — як на мачиночку дрібнюню!.. Ой, прости ж мене, моє дороге, моє щире, єдине серденько!..
— Ну, дак я ж тобі скажу, що й мені про тебе наказано.
Вона так і схопилася:
— Про мене?! Про мене?!
— Що до тебе Васюта стежку топче.
— Васюта?.. Ха-ха-ха!..
— Цить, дурне, а то мати почують.
Гаїнка реготала так дуже, що й справді мати могла почути, хоч і в другій хаті.
— Ой, не вцитю!.. Васюта!.. Ха-ха-ха!..
Ледве втишив її.
— А ти ж повірив?
— Чи я ж дурний?
— От бач! От бач! — почала вона стукати себе кулачком у голову.— А ця голова дурна як пень, бо повірила!.. Повірила!..
Забрав її руки, щоб не била себе:
—Це ж, Гаїнко, хтось нас посварити хоче. Хто тобі казав?
Розпиталися. Зінько подумав...
— Гляди, що тут думка була не самих нас посварити, а й усе наше товариство проміж себе... Стривай, стривай. А ти ж чого була в баби Мокрини?
От так ускочила! Ой, якби тепер була не ніч — де б вона тоді очі поділа?
Пригорнулась, притулилася до його, знітившись, як кошенятко.
— Я... я... я хотіла... я думала...
І врешті призналася цілком. Зінько й сміявся, й сердився. Вичитав їй добре.
— Ну, хіба ж ти не бачиш, що ця баба брехуха? От же наказала тобі про Ївгу.
— Е, дак що? То вона наказала, що від людей чула, а в хворобах вона таки зна...
Довго вони не спали.
Другого дня вранці Гаїнка прокинулась перша. Тихо, як пташечка, скочила з ліжка й стала посеред хати.
Сонце било золотим промінням просто в вікно і осявало-всю світлицю: боги із божника ласкаво й прихильно всміхалися до Гаїнки, усміхався і дід Шевченко з-під смушевої шапки, і стіни, і комин, і лави — все блищало в золотому промінні і сміялося до неї привітно, гарно... А вона стояла серед того проміння, розчервонівшися після сну, з променистими очима, і їй було радісно, весело, ясно — так ясно, як там, на тому блакитному небі, де грало те проміння золотесеньке, теплесеньке...
— Зіньку! Вставай! Ми заспали...
Мати аж уразилася, побачивши Гаїнку: вчора була хвора, як біль біла, а сьогодні так од неї і б'є рум'янцем та сяєвом...
Після снідання Гаїнка сама віддала Зінькові пляшку з зіллям, а він його вилив і пляшку побив, їй було таки трошки жалко: а може б, пособило?
Тоді побігла до Катрі. Ускочила в хату як шуря-буря.
— Здорова, сестричко!
— Здорова! — відказала Катря, стоячи з засуканими рукавами біля печі.
— Питай мене — чого я до тебе прибігла!
— Хіба не знаю? Довідатися, чи не догляділась чого. Ну, дак скажу, що я й придивлялася, я й прислухалася,— нічого нема, все брехня.
— Ха-ха-ха! — зареготалася Гаїнка на всю хату, аж дитина в колисці жахнулася, та й Катря здивувалася:
— Чого це ти?
— От і не вгадала! Уже мені не треба того придивляння та прислухання... Ха-ха-ха!
— Та чого ж ти смієшся?
— Бо мені і весело, й чудно... Ой!..
Ухопила Катрю за стан рукою і покрутнула її по хаті так, що в тієї аж спідниця замаяла.
— Чи ти присуственна? — сміялася вже й Катря, пручаючись.— Кажи вже, що там є!
Гаїнка розказала їй про все... і про Васюту.
Брехні про Зінька з Ївгою та про Гаїнку з Васютою таки ходили по селу ще деякий час. Та ні Зінько, ні Гаїнка вже не чули їх, навіть не знали про те. На щастя, й до Грицька воно не добігло: у хату до його ніхто з тим не зважився піти, а сам він ще тільки

Останні події

29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі


Партнери