Електронна бібліотека/Проза

Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Завантажити

не топивши зварити.
Узяла горщик вимити, а перед очима — Ївга вдвох iз Зінь'ком у вербах над криничкою... Затрусилась уся, горщик з рук — гуп! та й розскочився.
— Ой, шкода горщика! — пожалкувала мати, а Гаїнка стояла над черепками й не знала, що їй робити...
Так-сяк поставляла, що треба, в піч. Узяла миску, щоб змити пшоно, насипала його туди, стала наливати води, а Ївга каже: «Здоров, Зіньку!..» Миску додолу — вода полилась, пшоно з черепками розкочилось.
— Та що це тобі, дочко? — метнулась до неї мати.— Чи ти хвора, чи що? Ой, яка ти бліда!..
— Я нічого, мамо... мені нічого... То так чогось руки затрусилися...
Сама стояла як біль біла.
— Оце лихо! — бідкалась мати.— Хоч би Зінько швидше вертався!
— Ні, ні, мамочко! Не кажіть йому нічого-нічого!.. Це я так... це дарма!.. Я здоровісінька... Я зараз поратимусь... Тільки не кажіть нічого Зінькові!..
І справді заходилась удвох із матір'ю поратися і так-сяк наварила обідати. Зінькові мати нічого не сказала, але сама все придивлялася до невістки. Та силкувалася не появити перед Зіньком нічого, навіть удавала, ніби їсть за обідом, хоч і в губу не йшло. Але ввечері, як прийшов час іти до Грицька на читання, почулася, що не може йти, що не зможе ввійти в ту хату, глянути на Ївгу... не здоліє висидіти там... Одмоглася тим, що болить голова, і лишилася вдома. Зінько пішов сам, а Гаїнка думала: «Там Катря буде... Вона пильнуватиме... Вона мені скаже...»
Поки Гаїнка була в хаті з матір'ю, вона силкувалась нічого не виявляти. А. вже як спати пішла!..
Вона з Зіньком спала окремо в противній хаті. Гаїнка так любила цю хатку, чистенько-чепурненько попримазувану, з квітками й голубами, помальованими синім та червоним на білому комині, з паперовими квітками, з портретами та малюнками по стінах, з маленькою шафою на книжки та з ліжком Зінькового роблива, з старими липовими лавами. Так було тихо, та гарно, та любо, як у віночку, в цій хатині, в цьому гніздечку, де вона вдвох із Зіньком воркувала!.. А тепер!..
Яке воно все похмуре, непривітне, негарне, мов і стіни на неї падають. Які великі довгі діди поставали по кутках,— аж страшно. Як неприхильне навис комин,— мов і піч гнівається. І боги так похмуро неначе поглядають з божника своїми виразними біластими очима. Не хоче, не хоче вона нічого цього, не хоче на його й дивитись!..
Погасила мерщій лампу, щоб і не бачити. Сиділа, зіпершись на стіл, у темряві.
Нащо їй це все, коли він її не любить, коли він пішов до тієї!..
Вона ж — як голубка покинута... Нікуди їй і полинути: ні до батенька, ні до матінки, бо не вернуть вони дружиноньки!..
А він там, а він усе там!.. Як без міри довго!..
А може ж... це все й брехня? А вона на його таке вигадує!.. На свою дружину!.. Це ж гріх!.. Треба не потурати серцеві!.. Вона ляже, спатиме...
Лягла справді, заплющила очі, силкувалася не думати про це, силкувалася заснути. .Та не могла. Все дослухалась, чи не йде.
Заторохтить миша в сінях, а вона вже думає, що він за клямку береться. І дух притаїть, дослухається... Ні, не він!..
Хтось улицею йде. Оце, певне, він. Причувається до ходи: туп-туп-туп... Ось проти хати... Ну, ну,— завертай у ворота!.. Уже береться за ворота... Ні, пішло!.. Пішло далі!..
Чи не в вікно хтось стукає?.. Зірвалась, побігла, відсунула віконце.
— Зіньку, це ти? — попитала стиха.
Не чуть нікого, ніхто не озивається.
Вернулася на ліжко.
Ой боже! Як же він довго!..
Ось він уже йде... Ще нічого не чуть, та треба ж трохи підождати, поки підійде ближче. Коли зараз прийде — дак не ходить до Ївги, а коли не прийде... Це вона так загадала.
Лежала, вдивляючися широко розплющеними очима в темряву, і вся трусилася, мов з пропасниці. Нічого вже не думала, тільки слухала... Слухала й трусилася...
Скрізь було тихо. Він не йде.
Тоді підняла руки вгору, заломила їх, і вони впали за голову на подушку. Страшна безнадія німа стиснула їй душу... Душа холоділа, застигала, як крапля на морозі, вмирала...
І враз почула, що Зінько відсуває ключем сінешні двері. Кинулася на ліжкові, підвелась — і впала знову, причаїлася, затаївши й духа.
Зінько ввійшов у хату тихо, скинув чумарку, роззувся й ліг.
— Ти ще не спиш, Гаїнко?
— Ні...
— Я забарився, серденько... Зачиталися... А в тебе й досі голова болить?
— Ні, вже нічого...
— Я й Грицька вчив... Він страх береться до науки.
Почувала, що мусить щось сказати, відповісти на ці слова, та не могла розімкнути уста. Одначе перемоглася:
— Добре, що береться...
А думала інше: «Якби він і довіку не брався!» Одначе не сказала цього, тільки промовила:
— Коли хоче навчитися, так чом же він не ходить до тебе, а ти до його?
Напружувалася з усієї сили, щоб не тремтіти, щоб говорити спокійно, а воно таки подужувало і раз у раз струшувало, мов страшною трясцею.
— Соромляється при чужих,— одказав Зінько,— говорить, що йому лучче дома. Та й нога ж у його ще болить, не можна ходити.
— А жінки... хіба не

Останні події

24.05.2025|13:24
Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
24.05.2025|13:19
У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
24.05.2025|13:15
«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
23.05.2025|09:25
Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
20.05.2025|11:40
Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
16.05.2025|15:50
«Танго для трьох»: він, вона і кґб
15.05.2025|10:47
Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
14.05.2025|19:02
12-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
14.05.2025|10:35
Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
14.05.2025|10:29
У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»


Партнери