Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

руки знімаються вгору — махають брилями, білими хустками... І навкруги з будинків — у вікнах, на ґанках і навіть на покрівлях теж товпляться люди, махають хустками, прапорцями, і могучий голос визволеного народу гремить аж до осяйного, радісного, щасливого неба:
— Хай живе воля!..
Помалу крики втихають, руки з брилями й хустками втомляються махати. Корецького садовлять тут же за стіл. Чорнявий оратор може кінчати свою промову. Корецький дивиться на стовпище. Воно залило ввесь майдан і ближчі частини вулиць, що сходяться до його. Студентські кашкети, робітницькі брилі, жіночі брилики, дорогі панські брилі, навіть циліндри, — все змішалося в одну величезну мішанину... Он кілька селянських шапок, — мабуть селяни з ближчих сіл... Он три білих хусточки сестер з Червоного Хреста... І скрізь, скрізь червоні стрічки — в петельках, на брилях і бриликах... Он якийсь хлопчик без шапки. Зліз на ліхтарний стовп і обв'язує його смужкою червоної китайки. А он два офіцерські мундири... ні, то військові лікарі... і в тих навіть червоні стрічки в петельках пальта... Поки Корецький роздивляється, чорнявий промовник говорить про важність моменту, про велику справу визволення пролетаріату, та його, видимо, не дуже слухають і ледве він змовкає, — зараз зривається новий крик:
— Корецького... просимо Корецького сказати!.. Хай Корецький каже!..
Лавренко повертається до Корецького.
— Мусите говорити.
Корецький блідне і, не змагаючись, устає. Про що він говоритиме, — сам не знає, але почуває, що те велике й гарне, що наростало й наросло у його в душі, зараз вихопиться на волю. Він простягає руку і ввесь майдан стихає.
— Громадяни! — починає він. — Не вам мушу я розказувати, якими святими сльозами, якою благородною кров'ю змочено шлях визволення... І ніколи цих сліз і крові не пролилося стільки, як тепер, та зате ж і ніколи не добувалися ми такої відповіді, як тепер. Це вперше почули ми слово, що нагадує те, чого ми хочемо. Поки що — це тільки слово, на папері написане, але від нас залежить, щоб воно сталося ділом... І на це ми повинні тепер оддати усю свою силу, ввесь свій розум, всю свою любов до волі.
Він говорить і враз помічає там, серед стовпища, просто помосту, щось знайоме... Блакитна вуалька на простенькому бриликові, а під ним... Невже це вона? Невже це Таля?.. Так-так, — вона, запевне вона!.. Дивиться на його, сміється, киває йому... Безмірна радість обнімає його всього, він усміхається широким щасливим усміхом і слова самі рвуться йому з уст:
— Тут, у нашому городі, може на цьому саме майдані, де ми тепер зібралися відсвяткувати зорю нового життя нашого, сходилася колись козацька рада, рада вільного, рада визволеного українського народу. Тяжкою боротьбою добув собі народ волю, визволився з пут, щоб справдити в рідному краї ідеали громадської волі, рівності... Правда, ми програли тоді, сили темряви й неволі, сили похмурого деспотизму були дужчі за нашу молоду новонарождену волю, — вони зламали її... Але ті ідеали, за які наш народ боровся, не жаліючи свого життя, — ті ідеали не могли в душі його зламати ніякий деспотизм, ніяка темрява. І та велика переміна, яка тепер робиться, — не чужа вона нам: ми ждали її, виглядали її в темній неволі кріпацтва, в тяжкому поневірянні після кріпацького життя, боролися за неї, — і ось вона прийшла, сподівана й рідна нам! І коли був час, що народ наш порізнився з інтелігенцією, то тепер цей час минувся: народ виріс, народ зробився вже свідомим творцем свого власного щастя і та свідомість об'єднує його з інтелігенцією в одну велику сім'ю. І ця сім'я борців іде назустріч золотому сонцеві визволення робочих мас, визволення рідного народу і всіх народів з іржавих пут старої неволі... Воно горить, сяє вже, це золоте сонце, і кличе нас: вперед! вище! до високостів щасливого, вільного, могучого робітницького життя!..
Буря оплесків, криків: «браво! слава!» громом гремить серед майдану і знову мають хустки й прапорці, і сяють радісні очі з-під брилика з синьою вуалькою...
ІІ
Вже було надвечір, як Корецький їхав удвох із жінкою додому. Вони були на майдані, аж поки скінчилося віче, потім, укупі з Яковенко'м, опинилися в редакції газети — Корецький трохи працював у їй, даючи туди дописи й невеликі статейки, а тепер пішов на збірку співробітників: мали обміркувати справу, як далі держатися. Поставлено було: стати цілком на той грунт, що маніфестом 17-го листопада заведено волю слова, й не посилати газети на попередню цензуру. Корецький узявся перекласти по-вкраїнському й пояснити маніфест, щоб завтра ж можна було його видрукувати й розіслати післязавтра вкупі з газетою та й так пустити між люди. Яковенко ручився за друкарню, що вона не зречеться друкувати на підставі маніфесту, — він навіть уже забігав туди по дорозі і трохи поговорив там про це. Видимо було, що пресі належатиме у всіх дальших подіях величезна роль, ще більша, ніж досі... Корецький дуже добре розумів усе те й залюбки згодився пристати до роботи. Певний був, що трохи згодом вернеться знову до своїх школярів і

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери