Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

І
Учитель ладинської школи Євген Корецький, прокинувшися в своїй камері 18-го листопада 1905-го року, зараз згадав, що сьогодні якраз виходить два місяці, відколи він попавсь у неволю. Він поїхав до Києва, потрапив туди саме тоді, як вийшов маніфест 6-го серпня про Державну Думу. Всі розуміли, що після всього того, що було — після кривавої війни в Маньчжурії, року напруженої боротьби дома, після всіх тих віч, страйків, бунтацій, пожежі й крові, несамовитих погромів і народних бунтів, — після всього того це було занадто мало, занадто блідо. Кожен розумів, бачив, що це не може нікого задовольнити, що всі країни, всі народи величезної держави, стиснені й досі в старих путах, не заспокоюються цим малим здобутком і справа відбуватиметься й далі... Люди з запалом читали прокламації, в яких пояснялося, через що реформа не може, і не повинна нікого задовольнити...
З такою прокламацією в кишені, з купкою нових книжок на політичні теми та з папером, олівцями й підручниками, купленими в школу, їхав Корецький з Києва; і як вийшов з вагону на вокзал у своєму невеличкому городі, — зараз же його арештовано.
На допитах йому казано:
— А, вы там конституционные приговоры составляете!.. Народные избранники!.. Школа украинская!.. Контроль над бюрократиею!.. Ну-с, — так обождите немного: вы очень поторопились!..
Відома річ, що й арештовано його найбільше через ту справу з «конституционным приговором». Звісно, справник уже давно намагався в шкільній раді, щоб Корецького скинуто з учителювання... Але все ж ця справа наробила тоді великого шелесту в їх невеличкому городі. Корецьким і його селом зацікавилися поступові люди з місцевої інтелігенції.... Пішла справа навіть у пресу, — ну, звісно, що все це взято було до уваги, і Корецький мусив «обождать немного» та й дожидає вже два місяці...
За ці два місяці йому тільки раз дозволено побачитися з жінкою — на десять хвилин при жандармі... Навіть дітей не пустили, хоч Таля взяла була обох... Тоді ще її не прогнали з школи, де вона була в його помічницею; але тільки через те, що за неї в шкільній раді оступився Моловський... Другого разу його може не бути, і тоді... З чого ж тоді вони житимуть? А може вже й тепер треба про це питатися? Хіба він знає? Скільки вже часу ніяких звісток з волі! Спершу він мав деякі, бо приходили до тюрми нові арештовані. Знав, що з Японією вже замирили, знав про всякі розрухи... Але от уже три тижні нікого нового не приводять, забрали й тих, що сиділи з ним у камері, — ні газет, ні людей: нічого не знає, що діється за цими мурами.
Знає тільки, що там життя кипить, люди борються, добиваються... Горіла його душа, пориваючися й собі туди ж... Хотілося робити й боротися і було страшно жалко за своїм селом. Дев'ять років вибув він там у школі. Багато його школярів єсть таких, що купчаться коло його й Талі, як одна духовна сім'я. Скільки книг з їми прочитано, скільки розмов було!.. Трохи знання таки дано їм... Він з Талею передали їм частину свого власного я, вони мов уже рідні їм зробилися — як же не жалко їх покидати? А надто тепер, коли ввесь народ зворушився, рветься до кращого життя, коли їм усім так треба допомоги — словом і ділом... Звісно, —
Раз добром налите серце
Вік не прохолоне! —
ніщо не зможе знищити зовсім ту національну й політичну свідомість, яку дали вони вдвох своїм учням, але все ж народ живе в такій страшній темряві, що серед неї легко зблукатися навіть тому, хто, здається, ніби й знає дорогу!.. І так би хотілося їх усіх бачити... Найбільше Петра та Якова.
Та де там їх побачиш, коли й Талі до його не пускають... дітей навіть!.. Чого ж уже дітей не пустили? Що тії діти могли вдіяти? І де вони тепер усі троє? Чи здорові? Ще ніколи не було йому так сумно, так жалісно-болюче без їх... без тихих Таліних очей, без веселого щебетання дитячого…
Хоч би на хвилину, на одну хвилину побачити!..
Сірі брудні мури — загиджені, заплямані, холодні — стискали його з усіх боків. Тільки там, крізь грати невеличкого вікна, високо, мало не під стелею, видко було клаптик блакитно-ясного неба з кінчиком білої хмарки, по краях прозорої, як серпанок. Осінній день удався теплий, сонячний і здавався Корецькому тут, серед цієї брудної темрявої камери, не осіннім, а весняним. Думка несамохіть нагадувала обсипані білим цвітом вишні, запашні, блискучі листочки на березах і довгі сріблясті віти вербові, похилені над молодими гомінливими хвилями веселої річки, що повилась серед широкої зеленої луки з розкиданими по їй плямами жовтих квіток. Яке все було гарне, безмірно-прекрасне, весняне... Як же без його жити? Хіба ж це можна? Хіба ж риба може без води жити? О, як він тепер розумів, як добре розумів тих нещасливих!.. Непереможною силою тягло їх з тюремних мурів, і вони йшли ні на що не зважаючи — ішли під кулі вартових, на голод і блуканину в сибірській тайзі, не спинялись перед смертю своєю чи чужою, щоби тільки побачити над собою широку блакить небесну, щоби почути повівання вільного вітру, щоби припасти намученими грудьми до матері-землі й

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери