Завантажити

захотів, скажім, піти з дружиною та малечею до театру — так це теж «театр на послугах буржуазії»?»
Дружинін сплюнув і захитав головою:
— Нє-є, товариші мої любі, так бриться нельзя!..
Навколо стояли парткомівські й посміхались. Ніхто серйозно не вірив, що цей чудернацький план химерної перебудови міг справді спасти Радченкові на думку. Через те вони не могли збагнути, чому це Дружинін так учепився за цей театр. Їм видавалось усе це скорше від анекдоту, аніж від дійсного, і їхні сміхи та жарти потроху з суті самої події переходили на Дружинінову особу, на його запальність і жестикуляцію.
Але Дружинін не міг заспокоїтись. Йому боліло, й він гаряче боронив старий задрипаний будинок міського театру, що захряс над гнилою річкою під вербами, немов тут ішлося про руїну його власної, дідівської хати.
— ...Ленін сказав, що кіно хороша штука, — правильно! Але ж ти, йолопе, зрозумій що воно й до чого. Тобі, дурневі, дано владу, так ти ж шануйся, а не фортелі викидай...
Горобенко слухав віддалік Дружиніна й мимоволі замилувався з нього. Йому подобалось і щире Дружинінове обурення, і його проста одвертість, і те, що це скеровано проти Радченка (значить, нарешті, Радченка розшифрують!).
Дружинін — це маленький сьогоднішній шкіц майбутнього пролетаріату. Таким колись буде ввесь пролетаріат. Ось став же Дружинін на оборону далекого й зовсім чужого йому театру. Що він мав від нього? Колишні «малоросійські» вистави, просвітянські концерти й «Баядерку». Одначе Дружинін хоче театру, він намагається його врятувати від Радченкових експериментів. Значить, і мистецтво, мистецтво абстрактне щодо завтрашнього і гниле сьогодні, йому зовсім не чуже. Ех ти, милий, хороший Дружинін!..
Кричеєв нарешті поклав розмові край:
— Я це розслідую, товаришу Дружинін. Товаришу Біринберг, викличте завтра Радченка на четверту годину. А тепер... — Кричеєв зручніше вмостився в своєму кріслі, — розпочнім нараду. Маємо сьогодні доповідь завідувача філії Держвидаву. Товаришу Мілютін, ваше слово.
Партійці неохоче одійшли від Дружиніна й розповзлись по кімнаті.
Кругленький Мілютін монотонне і зануджено тягнув безкінечні цифри одержаних із центру книжок та газет і знову витягував нові цифрові бинди розповсюдження літератури на периферії. Здається, кожний із присутніх думав про щось своє і Мілютіна ніхто не слухав. Тільки Попельначенко, обіпершись ліктями об коліна, з-під лоба дивився на Мілютінові сіренькі розплескані оченята, та Кричеєв часом записував у блокнот нотатки.
Коли Мілютін нарешті скінчив, Попельначенко перший попросив слово для запитання:
— Я хотів би знати, для чого філія Держвидаву розповсюджує портрети Драгоманова і де вона їх узяла? Мілютін винувато забігав оченятами:
— Це, власне, не філія... Товариш Горобенко приніс нам із колишньої «Просвіти», здається, чи що, а ми...
Попельначенко саркастично скривив уста й посміхнувся. Присутні здивовано перевели на Горобенка стомлені погляди. Горобенко знову почув, як тривожно закалатало серце й рум'яняться здуру щоки. Він простягнув до Кричеєва руку:
— Прошу слова... Так, це я передав до Держвидаву портрети Драгоманова. Драгоманов, як вам відомо, давній український революціонер. Я не бачу в цьому нічого злочинного...
Горобенко хотів на відповідь Попельначенкові так само іронічно посміхнутись, але посмішка вийшла занадто убога. Попереду, коло Кричеєва, басом запитав когось повітпродкомісар Дробот:
— А хто це Драгоманов? Я щось не пригадую... Попельначенко підвівся й знову недобре посміхнувся.
Потім лице його стало серйозне, і жовта безкровна шкіра напнулась на вилицях, аж вилискувала.
— Товариші! Я заявляю — Драгоманов це відомий український націоналіст. Ці портрети треба вилучити з читалень та шкіл. А Горобенка — добре взяти за хобота...
Нарада мовчки, мов на засудженого, дивилась на Горобенка. Горобенко поспішно підійшов до Кричеєва.
— Я протестую проти такого перекручування. Кінець кінцем, про це можна спитати в центрі, коли товариш Попельначенко сам не знає.
Попельначенко знову твердо сказав:
— Я пропоную ці портрети вилучити. Кричеєв зупинив його.
— Попельначенко, ти не гарячись. Ми зараз не будемо це розв'язувати. Я сам ще поміркую. Товариші, які ще є запитання до доповіді?
Горобенко не пішов сьогодні до ком'їдальні обідати, а просто подався завулками додому й зашився в ліжку.
І знову краяло всередині, і маленька кімната самотньо притулилась десь аж на споді життя.
Горобенко уткнувся лицем у подушку й накинув на голову піджака. Він заплющив щільно очі, стис між зібганими колінами гарячі долоні, але то дарма: перед очима все ж стоїть скривлений Попинака і в ушах дзвонить — це відомий український націоналіст...
Той спокій, що надійшов був після відрядження на село й сцени з педагогами, — пропав. Його розтрощено вшент і не вернути його більше.
Значить, ніщо не

читати