Завантажити

мусить щось сказати. Треба ж, врешті-решт, розв'язати оте «Ви не розумієте процесу соціальної боротьби».
Вже видно було і читальню, і від школи до них поспішала Славіна з Дружиніним, коли Батюк таки наважився. Він зупинився й розгублено, з острахом кліпаючи очима, тихо промимрив:
— Ви мені вибачте... Я, звісно, не хотів вас, товаришу, ображати. Я сказав вам по щирості як українцеві... Горобенко відповів далеким і холодним голосом:
— Я, товаришу, — комуніст.
До них підтюпцем наближалась Славіна, кокетливо погрожуючи рукою:
— Это же что такое? Пошли себе, и никаких! Насилу вас поймали... Вы в читальню? Идемте.
На ганку їх чекав Дружинін.
Читальня вражала порядком і чепурністю. Оповіщення, афіші, портрети Шевченка, Франка, Драгоманова — все це було старанно прибите, уквітчане рушниками й клечанням.
Посередині на червоному полотнищі одразу вбирало очі великими літерами: «Через національне до інтернаціонального!»
В шафі охайно складено пошарпані книжки і якісь папери.
Батюк стояв понуро коло одвірка. Його фігура була така безпорадна і нужденна, ніби це не до читальні прийшли поцікавитись три комуністи, а до куркульської хати вдерлись реквізувати літами надбані скрині та трусити засіки, а він же у ній господарем. Батюк скоса поглядав на Горобенка і Славіну, і її похвали наче зовсім не долітали до його ушей.
А Славіна куркою бігала по читальні і сунула всюди своє личко, мов дзьобала зернята:
— Хорошо портретики приукрасил! А Ильича почему же нет? Я вам непременно пришлю из города...
Дружинін довго затримався в дальньому кутку, щось розглядаючи на стіні. Нарешті він одвернувся і мляво запитав Горобенка:
— Разве Мазепа тоже был революционер? Горобенка щось штовхнуло всередині. Він збентежився й підійшов до Дружиніна.
— Ні, розуміється. А що таке? Дружинін спокійно повернувся до стіни:
— Да вот — висит. Мне было невдомек. Думаю: ведь гетманы — это вроде как у нас цари.
На стіні, справді, з дубової рами, в гаптованому золотом жупані виглядало молоде, величаве Мазепине обличчя.
Горобенко ні з того ні з сього зашарівся. Цього Мазепу наче не Батюк, а він сам повісив отут, у читальні. І ось його спіймано на слизькому. Він для чогось заклопотано прочитав на портреті написа, потім різко повернувся до Батюка й підвищеним, начальницьким тоном роздратовано кинув до одвірка:
— Я гадаю, товаришу вчителю, що справді можна було пошукати відповідніших портретів, а не вішати тут всяке петлюрівське барахло!..
Славіна прикипіла до місця й перелякано роззявила рота. Знадвору рипіли східці під важкими Гарасименковими чобітьми.
 
XIII
 
Переповнена школа ще до початку зборів упріла й важко дихала. Чорна маса бородатого людського м'яса з трьох боків обложила стіл президії і своїм нечесаним, уболоченим громадищем пригнітала Горобенка. Від неї нікуди подітись оку. Хіба що глянути тільки на стелю, але й там у махорчаному диму й випарах б'ється в конвульсіях на почорнілій крейді її п'яний, сопучий дух.
Це сіре місиво селянського лахміття залило великий клас й погрозливо хлюпотить коло самісіньких ніг. Ось ударить дев'ятий вал його й розтрощить столи, лави, одним помахом розчавить нещасну перевиборчу трійку з ком'ячейкою і затопить повстанським чадом села, шляхи, ліси...
Ще тільки-но мав розпочатись з'їзд Рад, але по класу з кутка в куток гадючкою шмигав ворожий настрій і зловіще сичав там десь за спинами, де обличчя зливались у одну суцільну зморщену пляму.
Гарасименко стояв край столу урочистий і строгий. Він пильно вдивлявся в довгі, поплутані людські ряди, і на його чоло лягала тінь.
Він, не повертаючись, стиха, мов до себе, сказав Горобекові:
— Да-а, з багачами буде біда. Під'юджують уже.
Коло столу сиділи спокійний Дружиніп і мовчазна, принишкла Славіна. Її нервували й сердили безцеремонні, питливі й помітно глузливі погляди дядьків. Багато широко одкритих очей вчепірились у неї, розглядаючи кожну цятку на ній, мов якесь чудисько.
Дружинін тягнув «козину лапку» й стомлено дивився в натовп. Гарасименко задріботів маленьким шкільним дзвіночком, але його дзвін жалібно в розпуці розбивався коло перших же рядів, а далі тонув у розгойданому галасі. На задніх дзвіночок не справив враження.
Гарасименко з відчаєм розмахував дзвоником над головою і щось кричав. Певно, від помахів його руки натовп поволі заспокоївся і замовк. Середні й крайні ряди нашорошились. Горобенко встав з-за столу, і в класі раптом стало занадто тихо.
Було навіть трохи моторошно від тої сторожкої, густої тиші, і здавався таким маленьким і безпорадним серйозний, урочистий Гарасименко.
Горобенко настроївся вже був до людського гомону, і через те його голос тепер залунав непотрібно високо й пронизливо:
— Іменем перевиборчої трійки вважаю хведорівський волосний з'їзд Рад

читати