Завантажити

Таж ви... ви всі тут не варті... Не варті й брудного мужицького нігтя цієї баби!
Позад мене істерично зойкнула Калерія Олександрівна, кричав, розмахуючи руками, справник: — Ось до чого доводить лібералізм!.. — Та мене як одрубало від них.
Коли ми вдвох із Зіньчиною матір'ю переходили через двір, Афонька стояв коло Рекса, що вже настовбурчив на нас гострі вуха. Афонька зацитькував пса, звільна гладячії його по спині. Коли ми наблизились, він подивився смутними очима на стару і тяжко зітхнув:
— Эх, милая! Поди, не легко-то с барами договориться! Я підбіг до Афоньки і міцно потиснув його зашкарублу, здорову, як у ведмедя, долоню. Афонька за звичкою підняв другу руку почухати під шапкою і невиразно, чи то ніяковіючи, чи виправдовуючись, промимрив:
— Чего уж там!.. Это, стало быть,— к примеру, как значит, если понять человека нужно...
Він подався в сутінках червневого вечора до стайні, а я з Зіньчиною матір'ю вийшов з двору Кузьміних-Караваєвих...
— От і вся вам казочка! — закінчив, журно усміхаючись, гість.— Добрих фей у ній мало, та де їх було і взяти нам у ті часи, але про всяку чортівню, що водилась у тодішньому житті, я розповів вам таки багато.
Семикласник Юрко, забувши про закордонний фільм, якого хотів сьогодні подивитись, і неприготовану алгебру, слухав старого, затаївши дихання. Не все в цій розповіді було йому цілком зрозуміле, про багато чого він почув сьогодні вперше, але враження було велике, і він, дарма що оповідання скінчилось, ще не міг зійти думкою на щось інше.
— Ну, а як же далі, дядю Ваню? — спитав він за хвилину.— У восьмому класі ви знову сиділи на одній парті з тим Анемподистом.
— Ні, більше я не бачив ні Анемподиста, ні Мері, ні кого іншого з їхньої сім'ї. Чи Кузьмін-Караваєв дістав підвищення чином, чи з яких інших причин, бо саме почалася тоді перша імперіалістична війна, тільки наприкінці літа вся їхня сім'я виїхала з нашого міста. Справник Слатін лишався в нас і, видимо, щось казав про мене директорові гімназії, бо той почав пильно приглядатись до мене. Та я знову був першим учнем у класі і скінчив гімназію з золотою медаллю. Через три роки революція, що вибухнула в нашій країні, змела і того Слатіна. Гадаю, що й Кузьміних-Караваєвих десь змило теж далеко з нашої землі.
Гість підвівся прощатись, але тут його затримав ще на хвилину Михайлик, який давно вже розв'язав арифметичну задачу і затаївся, нишком слухаючи й собі оповідання пенсіонера:
— А чого ж ви, дядю, того справника не вбили? Я б на вашому місці його з пістолета або з автомата — рраз і нема!
Гість усміхнувся і погладив Михайлика по голові:
— Сплохував я, виходить, хлопче. Нічого не скажеш!
Визнаю... Ну та ви, бачу, такі ростете, що не сплохуєте, як буде треба! Авжеж ні?..

читати