Завантажити

“Лист від його величества царя веземо”.
“А щоб ти пропав разом з отсим листом”. “Нехай цар пише до свого батька, чорта хвостатого, а не до нас”.
“Ти, небоже, мабуть, адресу поміняв — замість до пекла до Батурина привіз”.
“Та що з ним балакати, москаль! Стріляй! Це всякому зрозуміла мова”.
“Не важся — біла хоругов!”
“Так що? Закрасім її на червоне”.
Командант насилу здержував козаків.
“До кого лист?” — питає.
“До сердюцького полковника Чечеля”,— відповідає москаль.
“Давай його сюди!”
“Кого? Лист чи москаля?”
“Лист”.
“Не треба нам його листу. Не бажаємо знати, що пише цар. Знаємо, знаємо його зміст: піддайтесь, я помилую вас”.
“Не віримо цареві, він не раз слово ломив. Чого стоїш? Стріляй!”
Чечель сердиться: “Не вам тут наказувати, а мені, на мене гетьман команду здав. Лист треба прийняти й прочитати. Так не може бути!”
Спустили з валів драбину, під'їхав царський посланець і на кінці списа подав козакам лист, який доручено Чечелеві.
Цар сповіщав команданта города Батурина, що гетьман зрадив царя і Україну, злигавшися зі шведами і з поляками на шкоду робучого народу і на затрату святої православної церкви. Супроти того радив, щоб Чечель впустив у замок один полк царської піхоти, а то для більшої безпеки. Заспокоював батуринців, щоб не боялися шведів, бо скоро він сам, цар, у власній своїй особі до Батурина приїде. Лист був написаний так, нібито цар ніякого сумніву в вірності Батурина і в прихильності Чечеля до себе не має і нібито йому дуже на добрі й на безпеці Батурина залежить.
Чечель, прочитавши лист, задумався. Не важко було догадатися, що міг він мати тільки два завдання: або спробувати востаннє переломити вірність батуринських борців для гетьмана і перетягнути їх на свій бік, або прямо піддурити їх, щоб дістатися на замок, захопить його в свої руки і тяжко покарати козаків і міщан за їх дотеперішній непослух і за вороже відношення.
І те, і друге було Чечелеві не по душі. Він хотів додержати присягу на вірність гетьманові, але ж і долі Батурина не хотів брати на свою совість.
Тому-то й попросив Голіцинових людей підождати, а сам скликав своїх старшин і визначних батуринців на раду. Двічі прочитав їм царський лист.
“Хитрощі! — крикнув Кенігзен.— Тіmео Dаnаоs еt dona ferentes. Рішуче противлюся, щоб впускати московський полк. Хочу додержати вірності моєму регіментареві, на те я офіцер. Офіцерське слово — річ свята”.
“Один полк,— зауважив Левон Герцик,— для нас нестрашний. Нас більше тут”.
“Хоч би ми тільки одну сотню впустили, так, значиться, ворог у твердиню увійшов”.
“Можна розоружити”.
“Щоб мати ворога не лише перед собою, але і всередині? Тоді пильнуй не тільки мурів і валів, але й того полку. Не впускаймо”.
Генеральний осаул Гамалія був теж тієї гадки — щоб не впускати: “Впустимо, перейдуть браму і хто нас впевнить, чи зараз-таки не почнуть бою. Вони всередині, а інші полки зверху, в двох огнях не устоїмося. І хто його зна, який це полк, може, дві-три тисячі людей. Впускати ніяк не можна”.
“А що ж ви скажете, пане городничий?”—спитався Чечель.
“Що я скажу? Скажу, що город теж хоче і бажає собі додержати віри свому гетьманові Мазепі. Ми ж мешканці його столиці. Коли столиця зрадить, чого ж тоді сподіватися від інших міст? Батуринські міщани не бажають собі москалів. До мене з усіх вулиць приходять люди і просять, щоб не слухати лестощів царських, обіцяють терпіти обстріл, голод і всякі невигоди, дожидаючи гетьмана і шведів на відбій. Не впускаймо грецького коня до нашої Трої”.
“І як же їх впускати? —озвався батуринський сотник.— Хіба ж ми діти, щоб вірити влесливим царським словам. Це ж підступ, більш нічого. Хочуть здобути Батурин. Облога може потривати довго, може, Батурин видержить її, а може, гетьман визволить його, вдаривши на облягаючих. А так,— гадають собі москалі,— піддуримо легкодушних черкасів і без труду і без всякої втрати дістанемо їх у свої руки”.
“Спробуйте,— кричав Гамалія,— впустити. Город спалить, мешканців переріже, а нас на муки візьме”.
“Це саме станеться,— зауважив Герцик,— якщо москалі Батурин здобудуть”.
“Станеться або ні — надвоє баба ворожила. Чому нам не пробувати щастя? — обстоював при своїм Кенігзен.— Як гинути, так краще зі зброєю в руці, по-лицарськи, а не по-рабськи. Я гармати не здам. Хіба по моїм трупі москалі в Батурин увійдуть, так мені, Боже, допоможи!”
Козаки, розставлені скрізь по замку, і собі гукали: “Не впускати Москви, не вірити цареві, це підступ, звичайні хитрощі московські, ми замку не здамо!”
“Як же тоді і що — гадаєте маю я відповісти цареві?” — питався Чечель.
Гамалія радив відповісти щось на зразок листу запорожців до султана. Чечель бачив, що Батурином опанував цей завзятий настрій, коли люди перестають спокійно думати. І він завзято стояв на тому, щоб Батурин оборонявся до

читати