Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

чоловіка може звіра зробити! І ще хтось:
— А дуже просто! Хіба ж у Щербанівці не зарубав один сокирою обох — застав на місці!
— Отже ж! Побачите тоді!
...Як проходив біля Півненка, той ворота справляв, гукнув на Тихона:
— Це з хуторів?
— З хуторів.
— Ну, що ж там хуторяни?
Півненко поклав пилку і, дивлячись на Тихона, витяг кисет і став закурювати. Тихін підійшов до нього. Встромив сокиру в дривітню й закурив із його кисета. Тоді розповідав. Що ж хуторяни? Не всі й хуторяни однієї думки: куркулі — то вже звісно, за них і мови немає. В Огиря все зборища збираються. А незаможники — у кого як земля. Є й з незаможників ті, що земля близько,— і не нагадуй їм краще. А є згодні. Він оце аж два вечори з ними гомонів. Заспокоїв їх — вони думали, що обухівці аж під самі хутори гадають землі собі. Є такі, що й на виселок згодні вийти.
— Е, буде тяганина! Це — нічого й казати! — мовив Півненко понуро.—Що ти хотів, Тихоне, як сила отака проти!
— Сила їх, якщо як, то ось де!— ляпнув Кожушний по кишені завзято й дивився на товариша хитрувато примруженими очима.— Думаєш, як вдасть, так на них і управи немає? Ні, брат! Радянська влада — це влада наша, правильна!— Спитав, чи Давида не бачив він, тож то дома.
Півненко мукнув якось, потім сказав, що дома, бачив. А Тихонові дивно відразу стало — на нього той глянув і немов зніяковів, потім одвів погляд.
— Чого ти?
— Та... нехай сам узнаєш.
Тихін пильно глянув на нього й занепокоївся.
— Та що там-бо, Андрію?!
Тому ніяково було. Він м'явся і то дивився на Тихона, то одводив очі вбік. Врешті наважився, одвів очі з товаришевого обличчя і, впершись ними в руду стіну повіт-чини, оббиту дощами, видавив із себе:
—Та по селу балакають: нібито сю ніч застали його в тебе з Марією.
Тихін аж кинувся. Обличчя важко звів з нерухомими на ньому очима, глибоко запалими, брови впали на очі. І остовпів. Потім — у руках ще куріла цигарка — підніс до вусів, затягся жадібно нею раз, удруге, аж осмалило вуса. Тоді кинув — зашкварчала вона на мерзлій землі. А враз схватився за груди рукою, закашляв довго із хрипом. Потім вихаркався з кров'ю і мовчки пішов.
Гукнув Півненко вже вслід йому:
— Сокиру забув!
Виніс за ворота й віддав йому сокиру. А Тихін не взяв її під пахву й на плече не скинув. Ніс у руці за топорище. Повз Мотузчин двір як проходив — і не глянув.
А на його подвір'ї було пусто, як через перелаз переступив. У вечірніх сутінях дивилась невелика хата темними вікнами — ще не світилося. В хліві кувікало порося, а в розчинені двері конюшні чути було Маріїн гнівно-ласкавий голос до коня. Видно, мішку мішала, а він ліз.
— Тпру! Ой який ти! Дам ось!.. Який нетерплячий! — чути було, як поляскала по шиї.
Тихін похмурився. Так голос той її, такий любий та знайомий, шарпонув йому в грудях. Наче живе глянуло в мислі обличчя з подушки дружинине, й очі з тихим соромом і з коханням до нього. “Ой який ти!..” — а сама горнеться і обличчя ховає йому в груди. Щось обірвалось усередині в Тихона й наче в безодню впало, і обличчя з очима ласкавими, і немов за ними й він обірвався і посунув униз, у ту безодню. А це хто пройшов через подвір'я, хто зайшов у хату й став, як стовп, немов і не він це.
Потім кинув сокиру під лаву і ще стояв у кожушку і в шапці посеред хати. Пройшовся важкими кроками, мов розміряючи долівку ними, до полу. Упав на подушки погляд,— одвернувся. Пройшовся до стола і довго стояв біля нього пониклий. Потім сів на лаві й голову важку, що як не розвалиться од думок та од болю, обхватив руками, як обручами.
Як довго так сидить — чи він знає? Пролетіло в уяві за оцей час життя. Як парубком іще теслював на хуторах і вперше зустрів. Як мазали хату, свою вже. Як зустрівся з Давидом радісно! І давні-давні спогади вставали про ще юнацькі дні: у економії за погоничів, у лісі в партизанах... Марили про який світ хороший! У Тихона нова хата, а кидати думав і з Давидом та з іншими обухівцями в Ганівську економію, в колгосп. Згадалося, тоді хтось з обухівців крякав: “їв колгоспі — хто буде потом обливатися, а другий за начальника, жир нагуляє та тільки молодиць псуватиме”. Чи думалось отоді... Згадав про лист у кишені й про газету. З якою радістю ніс додому й дорогою все мацав: чи не випало. А тепер — мов то шмат цигаркового паперу. Згадав, що Марія благала колись його, щоб курити покинув: у грудях у нього болить же. Тепер не скаже. Ех ти, життя! Ніяк не задушить! І він закашлявся довго і з болем. Тоді підвів голову.
У хаті зовсім уже поночі стало. Під вікном протупали швидко ноги чиїсь по мерзлій землі. Грюкнули двері сінешні, потім хатні рипнули. Увійшла Марія. Зараз біля помийниці на лаві взяла кухоль і обхлюпнула руки, а тоді крутнулась, біля кочерг на гвіздочку ганчірку зняла й терла мовчки руки. Тихона не бачила, видно. І, як ганчірку вішала, зітхнула вголос чогось важко. Потім обернулась.
— Ой! Хто-бо це? — аж злякалась і хвильне ступила крок, вдивилась у сутіні на

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери