Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

і темні, і блискучі, і нерухомі, мов скляні. Давид одірвав погляд од неї й сплигнув. Марія звелась тоді й сіла. Скинув мішок Давид, до тину поставив, другий взяв на плече. Марія взяла віжки.
— Тільки от що, Маріє,— затримав її Давид,— хай Тихін дурня не строїть, нехай лікується. Хліба жаліє — хліба наробимо.
Жінка журно й задумано:
— Та хліба не жаль, і полотно ж у мене є. Хіба я жалію!
Рушила. І от як од'їхала вже, а Давид саме на перелаз став, оглянулась до нього й щось сказала. Не тукнула, а тихо, Давид і не розчув навіть.
— Що таке кажеш?
Тихо. Смішок...
— Е, було б слухати!
Тихо. Співали півні на селі.
Давид повносив мішки в хижу й зайшов у хату, засвітив світло на столі. Мати встала вечеряти синові дати. “Мабуть, уже пізно?” — спитала. “Та за північ є”. Але й повечерявши, не загасив ще лампи він. Дістав з полиці абажур з газетного паперу, щоб на піл не світило. Поставив лампу на край стола й роздягся. Спав він на лаві проти вікна, до покутя. Над віконечком маленьким — Ленін. На покуті в головах — жмут книжок.
Дістав одну. Ще очі дивились мрійно кудись за вікно в місячну морозну ніч. А потім одвернувся: “К бісу!” Розгорнув книжку і, знайшовши сторінку загорнену, вп'явся очима в дрібненький шрифт.

VII
Гикнув Матюха — ще очі заплющені, поплямкав губами, а в роті погано: “Фу!” Розплющив очі заспані — над головою кульки блискучі ліжка, від стіни килим і черевичок голубий із жовтим, гарусний,— Лізина робота. “Гик”,— схилився з ліжка над чавунчик, сплюнув. На подушці білій руда пляма, й на простирадлі пляма. Було того... знать. Що й скільки там випили звечора! Чи, може, що був у розстройстві?
Буль-буль, буль-буль — надали секунди десь за стіною в їдальні, мов після дощу краплі з ринви в шаплик. І тихо. Лише через хату за дверима шипіло, шкварчало щось, і дух смаженого несло, аж на блювоту зводить.
— Зінько!
Голос хриплий з перепою,— тоненько дзенькнула скляна ваза на комоді, як ото муха крильцем об струну. Рипнули двері кухонні, відхилилась половинка в спальню, і на порозі — Зінька.
— Що таке?
Саме позіхнув Матюха й потягся, захрущав суглобами. Глянув на наймичку пильно й по паузі спитав:
— З церкви ще немає?
— Ще нема.
Спустився поглядом з обличчя по стрункій дівочій постаті аж до ніг. Од ніг—угору. Подумав: “І що той Льонька в ній найшов такого? Худеньке собі”. Зінька перебила:
— Більш нічого?
— Пожди! Те... ніхто ще не приїхав?
— Безпальки приїхали. До церкви пішли всі. “Ага! Ну, а Огирі, мабуть, прямо до церкви виїхали. От чого це з Щербанівки нікого немає? Льонька ж небезпремінно повинен бути. Хіба, може, діла які невідкладні. Що міліція, що пожежна команда...” — махнув рукою і схилився ще над чавунком.
— Ти забери оце. Та що воно воняє у вас там смалятиною? Дихання просто забиває. Огірків дістань або ні — кислиць. Не яблук, а що ото в бочонку, і квасу націди. Та вмитись дай.
Зінька прихилила половинку дверей і вийшла в кухню. А тут — аж голова болить і наче чадно. Шкварчить, сичить у печі, як у пеклі. Баба Секлета Гнидиха куховарює сьогодні. Вибились пасма сиві з-під очіпка, розчервонілася біля печі, лоб їй блищить од поту.
— А ти куди? — побачила, що Зінька хустку на плечі накинула.
— Квасу на похмілля.
— А, лихо мені! Соломки ось треба, пиріжки ніяк не підпеклися, а з церкви — як не видно. Підожде квасу, біжи лиш соломки сухенької вхвати.
Зінька побігла, а баба Гнидиха охнула, розігнула спину старечу на хвилину та й знову до печі. Люди ж таки будуть чужі, як же можна, щоб сорому набратись? “Хто куховарював?” — “Баба Секлета”. Аж головою похитала. Весілля та храми ще й з давніх-давен по хазяїнах — хто їх одбував, як не вона? В Огиря всіх поженила й заміж пооддавала... Як і до революції,— яка ж важність була: ті ж поміщики, можна сказати, а баба Секлета — своя в них. Бо по панах замолоду служила, обхожденіє їхнє знає... Одсунула горщик здоровенний (влітку, як парова молотила, варили в ньому), помішала .ложкою страву, лизнула й смакувала довго; добрий борщ, як у гостиниці! Засунула горщик.
Зінька вбігла знадвору.
— Вже з церкви йдуть.
— Ой лишенько!— аж кинулась баба Секлета. Віхтик швиденько з соломи скрутила, у піч на жар віхтик і роздуває. Як-як сама в челюсті не вскоче. Зінька до льоху — грюкнула дверима. На печі щось зачмихало, а згодом заплакало.
— Ой горечко!
Вийшов із кімнати сам хазяїн. Уже взутий, в галіфе і в сорочці спідній із манишкою на всі груди — чорним виноградом вишито. А голова як копиця сіна, зі сну розпатлана. Став умиватися в мисці голубій. Затим Зінька квасу принесла повен глечик і кислиць миску. То він, ще й не втершися, ще мило на шиї та біля вух, схопив глечик і видудлив із нього, мабуть, із кварту. Сплюнув, потім став утиратися.
У дворі тоді ж хряпнула хвіртка, і цеповий собака загавкав і з цепу рвався — до воріт спершу, потім до ґанку вже. Чути голос Лізин: “Пішов вон, дурак!” Загупали ногами

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери