
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
і темні, і блискучі, і нерухомі, мов скляні. Давид одірвав погляд од неї й сплигнув. Марія звелась тоді й сіла. Скинув мішок Давид, до тину поставив, другий взяв на плече. Марія взяла віжки.
— Тільки от що, Маріє,— затримав її Давид,— хай Тихін дурня не строїть, нехай лікується. Хліба жаліє — хліба наробимо.
Жінка журно й задумано:
— Та хліба не жаль, і полотно ж у мене є. Хіба я жалію!
Рушила. І от як од'їхала вже, а Давид саме на перелаз став, оглянулась до нього й щось сказала. Не тукнула, а тихо, Давид і не розчув навіть.
— Що таке кажеш?
Тихо. Смішок...
— Е, було б слухати!
Тихо. Співали півні на селі.
Давид повносив мішки в хижу й зайшов у хату, засвітив світло на столі. Мати встала вечеряти синові дати. “Мабуть, уже пізно?” — спитала. “Та за північ є”. Але й повечерявши, не загасив ще лампи він. Дістав з полиці абажур з газетного паперу, щоб на піл не світило. Поставив лампу на край стола й роздягся. Спав він на лаві проти вікна, до покутя. Над віконечком маленьким — Ленін. На покуті в головах — жмут книжок.
Дістав одну. Ще очі дивились мрійно кудись за вікно в місячну морозну ніч. А потім одвернувся: “К бісу!” Розгорнув книжку і, знайшовши сторінку загорнену, вп'явся очима в дрібненький шрифт.
VII
Гикнув Матюха — ще очі заплющені, поплямкав губами, а в роті погано: “Фу!” Розплющив очі заспані — над головою кульки блискучі ліжка, від стіни килим і черевичок голубий із жовтим, гарусний,— Лізина робота. “Гик”,— схилився з ліжка над чавунчик, сплюнув. На подушці білій руда пляма, й на простирадлі пляма. Було того... знать. Що й скільки там випили звечора! Чи, може, що був у розстройстві?
Буль-буль, буль-буль — надали секунди десь за стіною в їдальні, мов після дощу краплі з ринви в шаплик. І тихо. Лише через хату за дверима шипіло, шкварчало щось, і дух смаженого несло, аж на блювоту зводить.
— Зінько!
Голос хриплий з перепою,— тоненько дзенькнула скляна ваза на комоді, як ото муха крильцем об струну. Рипнули двері кухонні, відхилилась половинка в спальню, і на порозі — Зінька.
— Що таке?
Саме позіхнув Матюха й потягся, захрущав суглобами. Глянув на наймичку пильно й по паузі спитав:
— З церкви ще немає?
— Ще нема.
Спустився поглядом з обличчя по стрункій дівочій постаті аж до ніг. Од ніг—угору. Подумав: “І що той Льонька в ній найшов такого? Худеньке собі”. Зінька перебила:
— Більш нічого?
— Пожди! Те... ніхто ще не приїхав?
— Безпальки приїхали. До церкви пішли всі. “Ага! Ну, а Огирі, мабуть, прямо до церкви виїхали. От чого це з Щербанівки нікого немає? Льонька ж небезпремінно повинен бути. Хіба, може, діла які невідкладні. Що міліція, що пожежна команда...” — махнув рукою і схилився ще над чавунком.
— Ти забери оце. Та що воно воняє у вас там смалятиною? Дихання просто забиває. Огірків дістань або ні — кислиць. Не яблук, а що ото в бочонку, і квасу націди. Та вмитись дай.
Зінька прихилила половинку дверей і вийшла в кухню. А тут — аж голова болить і наче чадно. Шкварчить, сичить у печі, як у пеклі. Баба Секлета Гнидиха куховарює сьогодні. Вибились пасма сиві з-під очіпка, розчервонілася біля печі, лоб їй блищить од поту.
— А ти куди? — побачила, що Зінька хустку на плечі накинула.
— Квасу на похмілля.
— А, лихо мені! Соломки ось треба, пиріжки ніяк не підпеклися, а з церкви — як не видно. Підожде квасу, біжи лиш соломки сухенької вхвати.
Зінька побігла, а баба Гнидиха охнула, розігнула спину старечу на хвилину та й знову до печі. Люди ж таки будуть чужі, як же можна, щоб сорому набратись? “Хто куховарював?” — “Баба Секлета”. Аж головою похитала. Весілля та храми ще й з давніх-давен по хазяїнах — хто їх одбував, як не вона? В Огиря всіх поженила й заміж пооддавала... Як і до революції,— яка ж важність була: ті ж поміщики, можна сказати, а баба Секлета — своя в них. Бо по панах замолоду служила, обхожденіє їхнє знає... Одсунула горщик здоровенний (влітку, як парова молотила, варили в ньому), помішала .ложкою страву, лизнула й смакувала довго; добрий борщ, як у гостиниці! Засунула горщик.
Зінька вбігла знадвору.
— Вже з церкви йдуть.
— Ой лишенько!— аж кинулась баба Секлета. Віхтик швиденько з соломи скрутила, у піч на жар віхтик і роздуває. Як-як сама в челюсті не вскоче. Зінька до льоху — грюкнула дверима. На печі щось зачмихало, а згодом заплакало.
— Ой горечко!
Вийшов із кімнати сам хазяїн. Уже взутий, в галіфе і в сорочці спідній із манишкою на всі груди — чорним виноградом вишито. А голова як копиця сіна, зі сну розпатлана. Став умиватися в мисці голубій. Затим Зінька квасу принесла повен глечик і кислиць миску. То він, ще й не втершися, ще мило на шиї та біля вух, схопив глечик і видудлив із нього, мабуть, із кварту. Сплюнув, потім став утиратися.
У дворі тоді ж хряпнула хвіртка, і цеповий собака загавкав і з цепу рвався — до воріт спершу, потім до ґанку вже. Чути голос Лізин: “Пішов вон, дурак!” Загупали ногами
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року