
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
віддано артілі, поки треба буде. Давид спитав:
— А скільки пудів за скільки?
Мовчання. І згодом хтось:
— Як це розуміти: “за скільки”?
— А так.
— Є ж бомага в уповноважених, скільки там позичено. Тихоне!—гукнув у темряву. З-за спини голос Кожушного Тихона:
— Мене тоді дома саме не було,— орав на фонді. А їду з поля, дивлюсь: з гамазею хліб таскають до млина. Побіг,—що таке? Артілі, кажуть, у позику... А сход? Нащо той сход, як хліб гниє, і до першої вимоги позичаємо ж. А хліб же як золото. Падлюки, хоч і за уповноважених обрано. Був сперечався, а тут ще й Ковтуна з поля нема. Що ти один зробиш? Акт якийсь складали, я не підписував — не давали, і об чім він — не признаються.
Давид тоді:
— Не признаються ж, бо знаємо, об чім. А хай, мовляв, тоді покажемо, як треба буде, може, це й рік мине. А до того часу забудеться, чи хліб як золото був, чи згорів наполовину.
— А таке! Шум.
— Та що ж це таке робиться? Грабують народ серед білого дня!
— Тсс!..—хтось іззаду. І стихло. Бо від комори у млин Матюха з Гнидою йшли. А в тиші голос Давидів, чи бачив Матюху, чи не бачив:
— Отож і треба нам— сход буде завтра — та й запитати, хай лишень нам скажуть, як там із приговором справа, і про хліб, та й акт хай прочитають. А то ми тільки по закутках шушукаємось, а толку з цього ніякого. Як Гниди та Матюхи хотять, так і крутять. Теж хоч і Гниду взяти— старателя знайшли: у всіх трьох у тини впирається земля, та ще ж і земля! Аж кричать усі три, сердешні: “Землеустрою!”
Затягся цигаркою, блиснули на мить з-під брів темні очі, а губи в усмішці невеселій.
— Все в нас не так, як у людей. Радянська влада — оце ж і вона, думаємо, на Матюху дивлячись. Але це— хто далі Щербанівки світу не бачив, а хто бачив — то: не радянська влада це. Темне, глухе та каламутне село Обухівка, а в ній, як щуки, Гниди, Огирі та Матюхи...
Тиша. І нагло з-за спини басище:
— Ану, розступись!
Натовп колихнувся, дорогу дав Матюсі в коло. У шапці кудлатій, у руках ціпок сукуватий, у руку завтовшки. До Давида в темряву підступився.
— Це хто?
На мішках блиснув огник, обличчя Давидові освітив. Тихо, а твердо:
— Це я.
Мить Матюха стояв нерухомий. Очі гостро встромилися в Давида. А раптом приснули, і гаркнув у натовп:
— Роз-зійдись! Ви молоти чи на мітинг зібралися?— Ціпок звів.— Роз-зійдись мені січас!..
Одхлинув натовп — хто між вози, хто в млин. На мішках лише Давид сидів із Гордієм. Та стояв обіч Тихін Кожушний. Рукою груди здавив і закашлявся. Давид кинув цигарку, підвівся на ноги. А Матюха тоді ціпок у ліву руку взяв, а правою парубка об руку і крізь зуби:
— Ану, товаришу, ходім.
Одвів набік. У млі двома силуетами чорніли довго. Щось говорили гаряче — по рухах знати.
Потім далі у млу пішли,— аж на піску од річки тьмяно пляміли.
У млині якось змовкли всі. Лише ґорґотів камінь, сновигали люди в білому борошняному пилу. А з-за стіни паровик зморено чмихав.
Через хвилин десять, може, більше, зайшов і Давид у млин. Був трохи блідий. Слідом за ним Матюха всунувся в двері. Цей — пика з-під кудлатої шапки, мов здоровенний баклажан червоний. Він пройшовся поміж селян, зірко спідлоба роздивляючись. І на кого падав погляд його, той в'янув, очі впускав і заклопотано чи за кисетом ліз у кишеню, чи щось біля мішка — от зав’язка немов саме розв'язалася. Сказав мірошникові щось Матюха. Потім у дірку, що в стіні пробита до паровика, вийшов. Давида Тихін стрів питанням в очах... Ще й пожурив:
— Казав же — бережись. Бач, і наскочив. Тепер напасті не обберешся.
— Дарма! Все 'дно сьогодні чи коли, а нам треба було з ним балакати: знати ж повинен кожен із нас, з ким він діло матиме. Ну, от і побалакали “по душах”. Що там, до нашого номера далеко ще?—перевів він навмисне на інше балачку.
— Ні, ще не скоро,— і Тихін закашлявся. А кашель такий поганий у нього — глибоко з грудей. Знати, боліло йому, бо руку до грудей тиснув, і обличчя з болем. Коли прокашляв, трохи помовчав, а потім сказав:
— З ним балачка звісно яка: що не є — зараз на контрреволюцію бере. Тільки ти, Давиде, надалі не будь таким гарячим, бережись. Я ж ось зостався без печінок. Їхня робота,— він знов закашлявся, руку на груди, і лице з болем.
Давид його за плече.
— Ти бережись: грудину ту виставив. А жовтий який. Тобі, Тихоне, погано?
Той лише головою похитав: ой як погано! Давид звелів йому додому йти, а він тут і сам із мливом управиться. Коняку згодом хай пришле з ким-небудь.
— Хіба Марію пришлю,— сказав Тихін. І так йому погано. Він одкотив комір і тихо пішов із млина.
З недригайлівців саме останній домелював, почали мішки на вози зносити, в дорогу лаштуватися. Засипав дядько Гордій за ними, а Давидові це аж через чотири номери,—хіба через годину впаде. Вийшов надвір і собі.
Морозно. Із-за левад виплив місяць. Стало видніш од нього — місячно. У темряві,— то лише гомін, ньокання чулося, а тепер стало видно кобилячі голови з
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року