Завантажити

спудеям. А за чим там пізньою порою?
- Не питай багато, а пускай у хату, на морозі толкувати не будемо.
- Дуже просимо вашмосців, - і дід відчинив перед ними двері, пускаючи їх усередину.
В сінях було темно, що годі. Дід замкнув перше двері на засув, а відтак створив двері в хату, де вже світилося. В ту мить викараскався слуга із-за печі й прислонив вікна грубим сукном.
- Милості просимо, сідайте, панове, та розказуйте, яке діло?
Знеможений зворушенням Марко присів на лаві зараз. Він тяжко дихав і трясся цілим тілом. Петро розглядався довкруги.
Була це простора низька кімната з очаділими брудними стінами. Під однією стіною стояв довгий стіл, неначе скриня з засувами. За столом довга лава, так само - попід вікна. В куті - знову велика піч з кахлевою грубою для тепла. Під задньою стіною - лежанка з подушками та перинами. Між піччю і лежанкою - чорні грубі двері до комори. Дивлячися знадвору на цю хату, ніхто не вгадав би, що в ній стільки поміститься. По хаті вештався брудний, мов кочерга, слуга. Він лише всміхався, отвираючи рота, в якому не було ні зубів, ні язика. Тому його Аслан і держав, бо він не міг виговоритися з того, що тут бачив і чув. Старий поглянув ще раз косо на хлопців і зараз вгадав, за чим вони прийшли. Він уже не одному школяреві допоміг до втечі, не одного виправив на Запорожжя. Одне йому було дивне, що в таку пору втікати вибираються, бо на Запорожжя втікається літом. Дід догадувався, що якась важна причина до цього їх змушує, й поклав собі вихіснувати їх скрутне положення.
- А гроші у вас є?
- Хіба ж без грошей приходити до тебе? Перевдягни нас мерщій за козаків та продай нам ще два коні.
Дід змірив оком ріст хлопців, узяв каганець і пішов у комору, полишаючи їх у пітьмі. Згодом виніс оберемок одежі й поклав на стіл. Були тут штани, жупани, свитки, кожухи, пояси та шапки. Хлопці роздяглися з своїх бурсацьких халатів і стали перевдягатися. Не довго тривало, як при помочі Аслана стали справжніми козаками. Вибрали ще дві шаблі й по два пістолі. Пильно їм було, і не довго торгувалися.
Старому наказали, щоб вранці відіслав бурсацьку одежу в бурсу.
- Справжні запорожці, їй-Богу! - приговорював Аслан, оглядаючи їх на всі сторони. - Ще би тільки борідки ваші оббрити.
- Правда! Ми й забули... А чим же бритися?
- Є! В мене є все.
Старий вийняв зі стола бритву й мило, яке розробив, намилив лиця і вмить оббрив перші молоді волоски.
- Тепер давай коні! Коли нема коней, то на чорта нам того всього!
- Вже би в мене коней не було! От вигадали! У мене сам пан Наливайко коні купує, не то що. У мене самі турецькі, як огонь. Ходімо в стайню й виберемо - є в чім. - Перейшли через сіни в стайню, яка стояла під землею міського валу. Передом йшов без'язикий слуга і присвічував каганцем. В стайні стояло яких двадцятеро коней. Петро вибрав на вгад, бо на тім мало розумівся. Торг йшов трохи тяжче. Старий хрін хотів добре заробити. Маркові було спішно і сіпав Петра за рукав, щоб кінчав. Старий таки трохи мусив попустити. Німак вивів куплені коні до сіней, а старий пішов з хлопцями в хату.
- Це такі коні, що під кошового давай. Правдиві турецькі, як огонь.
- А де ж сідла і уздениці? - питав Петро.
- Хіба ж ви з сідлами та узденицями купували? Це треба купити окремо.
- А хіба ж ми не під верх купували? Хвоста будемо держатися? Вибачай, діду, нічого з того, забирай собі оце лахміття. Підемо на Заріччя між татар і знайдемо, чого нам треба.
І Петро став згортати в калитку дукати, які був висипав на стіл, щоб заплатити. А тих дукатів наскладав Петро з тих подарунків, які князь Острозький роздавав між пильних школярів при різних нагодах. Аслан, побачивши золото, зм'як відразу, як віск. Став гостей перепрошувати й виніс з комори два сідла з узденицями.
В місті обізвалися перші півні. Крайній час було виїздити. Марко щораз більше нетерпеливився. Йому здавалося, що вже знають у замку про вбивство диякона і ось зараз прибіжать княжі гайдуки та його зловлять. Петро виплатив усі гроші.
- Як доїдете до воріт міста, подайте вартовому по золотому, а то, далебіг, воріт не відчинить.
- Скажи, діду, куди дорога на Запорожжя?
Дід став хитати головою.
- Держіться на схід сонця, і більше на полуднє.
Хлопці посідали на коні.
- Прощавай, діду!
- Щасливої вам дороги! - відгукнувся дід, замикаючи двері.
Хлопці обернулися в напрямі церкви, перехрестилися й подалися до міських воріт. В місті піяли півні. За хвилю воротар відчинив браму і з Острога виїхали два молоді козаки. Перед їх очима розкрилося біле безкрає море. Від снігу було добре видно, бо місяць давно зайшов. Хлопці так спішилися, що забули взяти з собою яких-небудь харчів у цю далеку небезпечну дорогу, якої зовсім не знали.
Поклали собі виминати всі людські оселі, прочуваючи, що за ними непремінно піде погоня. Одна в них була думка: коли б якнайдальше від Острога. Переїхали добре замерзлу Горинь, поскакали на полуднє в тім напрямі, який вказав їм Аслан.

читати