Завантажити

канцелярії. Як увійшли сюди ляхи, Сагайдачний стояв насередині, держачи королівського листа в руці.
- Вашмосці прийшли до нас, - говорив Сагайдачний, - від короля його милості як виконавці його волі. Жадаєте знищення нашого мізерного флоту, і видачі наших старшин, котрих обіцяв його милість король відіслати в кайданах до Царгорода. Жадаєте, щоб вам було видано старшину Варненського походу. Се ваше жадання ще неповне. Жадаєте ще за одним заходом видачі і тої старшини, що перед кількома роками розбила сорокатисячну орду над Інгульцем, що вибралась пограбувати краї Речі Посполитої. Тих пошліть кримському ханові на втіху. А коли пани з Польщі так дуже піклуються підданими його милості турецького султана, то треба нас і за Інгулець покарати, бо ми перепинили тим добрягам у такому чесному промислі, як грабіж, підпал, мордування і ведення в ясир підданих його милості польського короля. Та коли вже йде о справедливість і логіку, то щоб підданці його султанської милості нічого на своїй власності не потерпіли, то треба усіх тих поляків, яких ми з Варни і Очакова освободили, віддати назад туркам, бо вони були неоспоримою їх власністю.
- Вашмосць, іронізуєш і висміюєш приказ його милості короля, а то називається злочином, обида королівського маєстату...
- За який-то злочин у Польщі ні одного шляхтича не покарано.
- Не заходь мені, вашмосць, збоку, а говорім прямо про наше діло.
- Ви б, панове, не осмішували себе і не видавали таких приказів, про які знаєте, що ніхто їх не виконає, бо не може, а ви не маєте сили присилувати нас до того. Не забувайте, що ви на Січі, і сюди жодна ляська нога без нашої волі не поступить. Ви хочете знищити наш флот, і то нашими таки руками, а ми маємо на цім острівці здихати з голоду. Хочете видачі нашої старшини, щоб козацтво осталось без проводу, без голови і або пішло в сирівцях у Крим, або вернулося на Україну у панське ярмо і на панів працювало. А що буде, як це розбите, безголове козацтво сформує неслухняні розбишацькі ватаги і візьметься до панів? Вам захочується печеного льоду, і ви з огнем іграєте. А що буде, панове, коли ви нас притиснете до стіни, а ми погодимось з ордою? Тоді ми визначимо шлях, котрим будуть татари переходити в Польщу, там і назад без ніякої від нас перешкоди. На се вони радо пристануть, бо не вас, лише нас, вони бояться. За таку ціну вони радо зобов'яжуться не брати ні одної української душі в ясир.
- То була б зрада власної вітчизни.
- Нашої вітчизни, нашого краю ми такою умовою не зрадимо. Серед того, що тепер робиться, то Польща показується для нас не матір'ю, лише мачухою, котра хоче нас винищити. Хочете забрати наших старшин і вивезти у Варшаву, а опісля видати бусурменові на перепросини його султанського маєстату. А що зробите, як старшина того приказу не послухає і не поїде, а козацтво не схоче її силою видати? Чи маєте змогу взяти їх силою звідсіля? Попробуйте. Покиньте таку підлу думку, якої кожна культурна держава повинна соромитись. Я вас запевняю, що між низовим козацтвом друга Солониця не повториться, - другого Наливайка ви таким способом у свої руки не дістанете. Забаглось панам з Варшави дістати в свої руки Сагайдачного. Це я сам, панове. Беріть мене. Я в сій хвилі без брої. Беріть, коли у вас є на те сила. Я сам не маю тепер часу їхати ні у Варшаву, де на мене жде розпечений мідяний бик Наливайка, ані в Стамбул, де мене жде Чорна вежа і смерть Дмитра Байди... Я в Стамбулі колись буду, але не з залізом на руках і ногах, лише з залізом у руці. Вертайте, вашмосці, з тим, з чим приїхали і то чимшвидше. Не дратуйте козацтва, бо право гостинності мав свою межу там, поки гість поводиться чемно. Не дай Боже, щоб наше поспільство довідалося, по що ви сюди приїхали. Тоді і ми вас не охоронимо, хоч би і голови за вас поклали... Скажіть тим панам, що вас сюди прислали, що ви бачили і чули, та ще добавте, що ми як ходили, так і ходитимемо на поганців. А коли се невлад, то злучіть свої сили з бусурменськими та йдіть разом на наше Запорожжя війною. Та я вам заповідаю, що не верне з вас neque nuntius cladis (ані виступ погрому). Вертайте собі здорові додому, бийте далі чолом султанам і ханам, возіть золота на гарач, а ми собі його опісля заберемо. Розповідьте те, що я говорив від цілого козацтва, а коли вам здається сього замало, то добрешіть ще дещо від себе.
Сагайдачний очевидно був схвильований.
- Прошу вашмосці не обижати королівських комісарів, - крикнув один з комісарів.
Сагайдачний тупнув ногою і поглянув на нього так грізно, що його аж заморозило.
- Тихо! Тут запорозька земля, і ми тут панами. - Та зараз запанував над своїм схвилюванням і каже: - Може, вашмосці, пам'ятаєте, що зробили вольні греки з послами перського короля, який взивав їх зігнути голову під перське ярмо? Їх закопали живих у землю. Ми не слабші від жменечки сих патріотичних греків, а вам далеко до того, щоб з тодішнім перським самодержцем рівнятися. Се, чого ви від нас зажадали, може, ще є підлішим, як жадання персів. Там жадали лише

читати