
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
як дуже собаки на хуторі загавкали та й відразу замовкли. Це її чогось занепокоїло, і вона встала.
Мати каже:
- Певно, десь вовка зачули. Тепер якраз проти святого Миколи вовки у тічки збираються.
- Мені чогось лячно. Коли б це вовк, то собаки би не замовкли. Я піду в челядну та розбуджу кого, щоб подивився.
- Так бодай надягни кожушину та обуй чоботи, бо, чого доброго, ще перестудишся.
Лиш що Маруся вийшла в сіни, як вдарило луною крізь оболонки. Маруся відчинила двері і скрикнула. Це загорілась стайня. А там стояли воли, корови та коні. Вони, прочуваючи небезпеку, стали ревіти. Маруся кричала:
- Гей, вставай, бо горимо!
А сама побігла у двір, щоб відчинити стайню та випустити товар, поки челядь повстає.
Не перейшла ще половини обори, як її хтось сильними руками позаду, мов кліщами, обхопив. Маруся скрикнула раз, та в цій хвилі заткали їй рота і при-слонили рядном голову. Вона чула, що її хтось несе поперед себе і втікає щосили.
З хати повибігала челядь і стала рятувати стайню. На селі вдарили на пожар у дзвін церковний. Люде стали збігатися до пожару і гасити огонь. Огонь був очевидно підложений. У цій метушні про Марусю усі забули. Вони почули, як скрикнула, та думали, що пожар тому причина. Лиш згодом, як потушили огонь, сотничиха оглянулася за дочкою. Ніхто не знав, що казати, бо ніхто її не бачив. Мати була в одчаї, шукала за нею усюди, кликала. Усе даремно. Усі потратили голови - дівчина пропала. А тут така ніч, що й сліду не побачиш.
Козаки посідали на коней і роз'їхались у різні кінці.
Старий Онисько каже до сотничихи:
- Нашу Марусю хтось викрав, бо в огні згоріти не могла. Мені дивно, що наші собаки цього злодія через ворота пустили. То мусив бути хтось такий, кого вони знають, бо чужого би на куски порвали. - А далі Онисько скрикнув: - Господи святий, це, певно, Срулькова робота!
Усі тепер нагадали собі жидка.
Старий Онисько схопив з стіни рушницю, вибіг до стайні, сів на коня таки без сідла, прикликав за собою собаку і полетів за ворота. За ним поїхали два козаки.
Марусю понесено геть за хутір, де не доходило світло пожару. Вона пручалась з усієї сили та не могла себе освободити. На тім місці стояли якісь дві постаті на конях і держали третього коня за поводи. Той, що її ніс, сів на коня. Йому підсадили Марусю і всі троє помчали вихром у степ.
- Тепер ти будеш моєю, хочеш ти чи не хочеш. Мусиш забути свого Петруся, чортового сина.
Дівчина аж завмерла зі страху відразу, побачивши біля свого лиця погане рябе лице Сруля.
Гнали так аж до світу. Тоді стали під якимсь деревом, позлазили з коней. Маруся вже не мала рядна на лиці та усіх бачила.
Крім Сруля, було тут ще двоє обірванців, розбишак страшних, мов чорти. Марусі відіткали рота, але зв'язали позаду руки. Тепер, вдень, побачивши таку красу, аж язиками прицмокували. Срулько не зводив очей з дівчини, аж горів увесь.
Один з розбишак каже:
- То ти, миршавий, хочеш, щоб ця чудо-дівчина з тобою, поганим, жила?
- По це ж я з вами їхав.
Тоді той розбишака узяв його за вухо і каже:
- А ми за що з тобою їхали? Чим ти нам заплатиш за труд?
Срулько поблід:
- Те, що я вам обіцяв, уже почасти дав, а решту дам зараз. - Він вийняв гаманець з кишені і подав розбишаці.
- Вибачай, небоже, не для пса ковбаса, не для кота сало. Дівчину ми беремо собі. Вона варта султаншею бути, а перший стрічний татарин дасть за неї п'ятсот
червоних, а два рази стільки візьме за неї на базарі у Кафі або де-небудь.
Маруся чула те все і відразу зрозуміла, яка їй доля призначена. Вона перелякалась так, що серце геть застигло, і не могла промовити словечка.
- Так ви мені хочете відібрати мою добичу? - скрикнув Срулько не своїм голосом і блимнув люто очима, мов вовкулак, та заскреготав зубами.
Розбишаки стали сміятися:
- Не хвилюйся, козаче, і не сердься, бо ми її вже взяли.
- А мої гроші, що я вам заплатив?
- Говорім на розум. Де нам на думку прийшло, щоб таке гороб'яче опудало, як ти, посмів посягнути на таку кралю? Ми думали, що це буде якесь гоже-негоже. Ти навіть набрехав перед нами, що вона тебе любить, а вона дивитись на тебе не може не сплюнувши, а це дівчина - хоч у султанський гарем. Та ми твоєї кривди не хочемо, ось маєш твої гроші, а дівчина - наша.
Він шпурнув Срулькові гаманець з грішми в лице. Срулько посатанів. Хвилинку подумав. Вони гадали, що він з тим погодився. Та він миттю вихопив ножа і штовхнув Марусі в груди в саме серце.
Дівчина застогнала раз і впала, мов підкошений цвіт, на сніг нежива.
Розбишаки скрикнули:
- А ти, злодію, що зробив?
- Хай не буде ні мені, ні вам, коли так, - говорив Срулько, запінившись мов скажений пес. Дрижав усім тілом.
- Ти, душогубе, на таке лиходійство зважився? Підожди. - Один вхопив його так сильно, що не міг ворухнутися.
- Давай, товаришу, мотуза.
- Люде добрі, що ви хочете зі мною робити? - жебонів Срулько, пручаючись. - Пожалійте мене, не губіть. Я її дуже любив.
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року