Завантажити

невеличкий батьківський загонець. Смерть князя Олександра - то не лише горе для старого батька, і так вже надто прибитого горем, але це горе всю православну Русь дуже болить. То ціла Україна втратила в особі князя Олександра велику могутню опору, одну з цих нечисленних, які нам лишилися. Від межі Польщі щораз ближче до нас падуть ці опори одна по одній. Ляхи добираються щораз до серця України. Яких-то треба буде зусиль, якої боротьби, щоб ту навалу здержати. Цілий той тягар звалиться тепер на наші плечі. Вже і в Києві лях стає твердою ногою. Ось чому я намагаюся підготовити синів українського православного вельможі до того, щоб вони, як виростуть, - дай їм боже здоров'я - не пішли слідом других, а держалися свого рідного, православного грунту. Якби у мене була до цього спромога, я би скрізь учителював по домах наших вельмож і усюди ширив би ту саму правду. Та в мене такої спромоги немає. Я лише хотів би бути того певний, що мої дорогі учні не підуть тою дорогою і стануть колись славними оборонцями церкви і народності. Не знаю, як довго доведеться мені цю мою місію в домі вашої милості сповняти. На мою думку, їх образування на моїй науці не скінчиться. Їх треба буде вислати у світ. І я потерпаю, що як вони підуть на захід (а куди ж могли би піти?), щоби моя праця не пішла намарне, щоби цих молодих душ не повели туди, куди пішов князь Януш, син славного православного батька.
- Без поради вашмосці я нічого не зроблю. Та чого ж би нам так швидко розставатися?
- Спасибі вашій милості за довір'я та честь. Але я тут не можу сидіти аж до їх виросту. Мене жде інше завдання. Я мушу ще за іншими підпорами нашого побуту, нашого існування шукати.
- Не розумію цього добре.
- Це козацтво, ваша милість. Його так лишити не можна. Його треба зорганізувати так, щоб воно стало поважною силою, з якою Польща мусить числитися. Козацтво тепер-то молодець, повний енергії і сили, перейнятий благородною думкою, але без життєвого досвіду. Такий юнак, полишений сам собі, робить промахи, а навіть може зійти нінащо. Навпаки, коли він мати буде розумний провід, може стати славним чоловіком. Якщо з козацтва таке станеться, тоді солоницький погром не повториться.
- Вашмосць, чи не надто ідеалізуєш козацтво? Ті промахи, як ти їх називаєш, переступили межі промахів, це вже гільтайство, супротивне прийнятому порядкові.
- Ваша милість, не знаєш козаків так, як я. То були лише промахи, а не гільтайство. Не козаки дали до цього причину, а своєвільство і утиск панів. Пани допускалися на простому народі безправства супроти законного порядку і не дивно, що козаки безправством хотіли безправно побороти.
- Не легкого завдання піднімаєш, вашмосць. З свавільної буйної купи зробити карну, здисципліновану силу, то праця Сізіфа.
На те Конашевич, усміхаючись:
- Коли б був Сізіф познайомився трохи з правилами механіки, коли б був прочитав науку Архімеда або познайомився з великими будівничими Ассірії, Вавілона та Єгипту, був би стільки не намучився і був би, певно, доконав свого. Жодне завдання не може бути неможливе до переведення, коли знаємо способи і засоби до того. Сізіф не вмів собі ради дати з одним каменем, як його нагору витягти, а старинні механіки знали витягти вгору велетенські камені і полишити на це такі свідоцтва, над якими теперішній світ з дива не може вийти.
- А вашмосць вже збагнув, які правила Архімеда треба примінити до козацтва?
- Так! Козацтву треба вказати благородну християнську мету. Треба йому вказати ідеал, запалити в ньому невгасаючий огонь любові до того ідеалу, одушевити його, а тоді все зробиться легко. То, однак, праця на десятки літ, і мого життя до закріплення цього замало. Але я мушу зробити початок, покласти фундамент до цеї будівлі. За цим підуть другі, треті покоління, і наше козацтво стане славне.
- Яка ж то мета, той ідеал?
- Наша православна благочестива церква, наша мати. У ній з'єдиниться увесь український народ. Треба лише довести до того, щоб козацтво пристало до церкви. Все лишиться, а ця одна опора останеться тверда, мов скеля. За те, що козацтво стане охоронним муром для церкви, вона його облагородить, поборить його дикі інстинкти, піднесе його, виведе з хаосу, поставить його в ім'я ідеалів на твердій почві.
- Гарно, вашмосць, говориш. Хай тобі бог помагає цього доконати, а мені дай боже хоч початки цієї праці побачити.
Аксак стиснув Петрові руку і вийшов.
По його відході думав собі Конашевич:
"Звідкіля у мене сьогодні такий резон узявся? Не раз я хотів з цим паном ширше на цю тему поговорити та мої замисли ясно виложити, а нині так ні з того ні з цього прийшло до того".
Опісля забрав хлопців і пішов гуляти по городу.
Другого дня, коли Конашевич сидів з хлопцями при науці, прийшов Антошко і сказав, що цей грубий пан прислав за ним свого лакея. Конашевич пішов зараз так, як стояв. Пан Хлодніцький лиш що поснідав. Надяг на себе оксамитний халат, рамований соболевим хутром. Він курив люльку і проходжувався по кімнаті.
Конашевич

читати