Завантажити

на Січі, не буде своєї церкви відповідно до нашої сили, я у жоден похід не піду, хоч голову мені відрубайте. Важніше для мене спасіння душі, як туземна слава. Товариші! Нас тут, на Січі, десять тисяч. Коли б кожний приніс в кишені один кілок, то з цих кілків побудував би великий храм господень. Ми всі согласні йти на ляхів, визволяти братів з неволі, мститися за нашу кривду. Цього року того робити не можна, бо далі кінець літа буде, а цей великий похід так скоро не скінчиться. Отож, на мою думку, попри приготування до такого походу, узятись би нам за будову церкви. До осені її збудуємо, а на різдво, певно, вже заспіваємо собі: "З нами бог, розуміте язици і покоряйтеся.”
- Добре говорить, їй-богу.
- З тою роботою не буде нам важко, бо є кому робити. Ми навіть і богомазів поміж нами знайдемо. А коли ось тут, на великій раді, це діло вирішимо, коли у своїй церкві помолимось гарненько, коли свій піп нас покропить свяченою водою і хрестом у християнський похід благословить, тоді ми сміло підемо не то на ляхів, а на самого чорта, бо тоді сміло зможемо собі сказати: "З нами бог, розуміте язици і покоряйтеся, яко с нами бог".
- Славно, славно, ставимо свою церкву, таки зачинаймо в божий час завтра. Ти, Сагайдачний, порядкуй, а ми всі слухатисямемо. Ти вже ставив церкву у Чубовій редуті, ми це знаємо.
Кошовий дав знак булавою, і всі замовкли:
- Чи згодні панове товариство з тим, що говорив Сагайдачний?
- Усі згодні! Нема що більше радити, хіба до роботи братись.
Народ став розходитися. Кошовий не міг з дива вийти. "Цей знає добре козацьку душу".
По раді прикликав кошовий Сагайдачного до себе:
- Мистець-бо ти, мистець, пане-брате, і в слові, і хитрощах. Давай, хай тебе обніму. Будемо мати довший час супокій.
- Козацтво - то велика дитина. Розумна, підступна, одним словом, поведе його рівною дорогою, але й одним словом може завести у пропасть.
- Той час, кошовий батьку, треба використати на організацію і підготовку. Усі нараз церкви ставити не будуть. З цієї сірої юрби треба зробити справне військо, проворне і слухняне, і доперва тоді можна мірятись з Польщею. За той час, як ми набирати будемо сили, постараємось, щоб Польща охляла, а тоді сили вирівняються.
- Добре, брате, я бачу, чого ти вартий і чого ти можеш доконати. Даю тобі волю, роби, як знаєш. Я тебе підопру моєю владою. Будуй церкву і переводи організацію.
- Я церкви будувати не вмію. Знайдуться до того другі. У нас знайдуться майстри-сокирники. Організацію зачну за дозволом старшини. А коли будемо міркувати, що на рік ми ще не будемо готові до війни з Польщею, то і тоді ще знайдеться робота інша, яка козацтво захопить і здержить його від якого нерозважного кроку. Бог нам поможе. Тепер, батьку, пусти мене у курінь. Тим говорінням я собі геть підірвав горло.
- Го-го-го! Ти підожди, у мене на горло теж лік знайдеться.
Кошовий пішов у сіни і послав посильного козака за старшиною, щоб зараз сходились. Приказав і Марка Жмайла прикликати.
Своєму чурі приказав приладати стіл та понаносити, що треба.
- Як бачу, - каже Сагайдачний, - тут щось на празник похоже.
- Вибачай! Празник був у мене тоді, як я твого слова слухав, а тепер-то хіба попразен.
Посходилася старшина. Генеральний писар каже:
- Хитрий ти з біса, Петре! Я гадав, що рада скінчиться бучею, роздвоєнням, що козацтво до шабель візьметься, а воно так гладко пішло, ще й церква своя буде.
- Бог тебе прислав у саму пору, - каже суддя. - Нам учора здавалося, що сьогодні будемо вже по своїх куренях кашу їсти.
- Тим шибайголовам треба все якоїсь роботи пошукати.
- Твоє здоровля, Петре, - каже кошовий, наливши чарку.
Пішла чарка чергою, посідали за стіл закушувати і за цим пішла весела гутірка. Сагайдачний розказував, що у Києві бачив і пережив. Найбільше цікавились о. архімандритом, которий остався з Запорожжям у живих зносинах.
Як вже гості стали розходитись, Сагайдачний хотів у кошового своє діло поладнати і каже:
- Пане кошовий! Коли ми тепер разом, а наші дружні відносини такі гарні, то позволь мені попросити одного. Я прошу вашу милість до мене за старосту. Не знаю ще, коли відгуляється моє весілля, бо я ще з моїм тестем, сотником Чепелем, щодо того не змовився, то я рад би знати наперед, що ваша милість не відкажеш мені такої честі. Тоді я усю старшину на весілля попрошу.
Сагайдачний, говорячи це, понизив очі і не бачив, з яким видом кошовий його слів слухав. Він був дуже затурбований, бо усі добре знали, що з Марусею Чепе-лівною скоїлося. Кошовому стало жаль бідного Петра, знав, як тяжко його ця вістка придавить, та хотів цю болючу хвилю якнайдальше відсунути. Кошовий моргнув значуще на усіх, щоб не зрадився хто з тим, що всім було відомим.
- Ти, пане-товаришу, не проси, а приказуй. Ми всі готові тобі послужити. Про це, коли воно буде, ніхто ще не знає, але вже як буде, то запевняю тебе, що ніхто не відкажеться. А поки що ти порядкуй і приказуй, як церкву ставити. Ми знаємо, як ти у Чуба гарно

читати