Завантажити

приказав сказати ватажкові облягаючих, що коли по доброму не уступлять, то прикаже стріляти з мушкетів. Петро побачив, як з усіх усюдів виходили озброєні ченці з мушкетами на свої становиська.
О. архімандрит говорив:
- Сьогодні неділя. Як збереться народ до обідні, а побачить Лавру в облозі, то прийде до пролиття крові. Я би цього не хотів, але я жодному ляхові не позволю переступити порога цієї обителі.
Ченці заповіли облягаючим, що коли не вступляться, то по приказу о. архімандрита зачнуть стріляти.
Зараз опісля відчинилися ворота, і гайдуки побачили за воротами дві лаштовані гармати, при яких стояли гармаші у чернечих рясах з позапалюваними льонтами. Це помогло. Гайдуки уступилися, і тоді зібраний на площі перед Лаврою народ всипався досередини.
Архімандрит полишив Петра у своїй келії і пішов до обідні. Лиш як вернувся, став розпитувати Петра, що сталося.
- Годі! Хто сіє вітер - збирає бурю. Не ти їх зачепив, а вони тебе. Ти, сину, зробив добре, виступаючи в обороні церкви. Таке злочинство не могло остатися без кари. Воля божа ужила тебе за караючу десницю. Не раз вже православні заносили жалоби до актів гродських на утиски і гвалти уніатів та насильне загарбування майна православної церкви. Це нічого не помогло. Ми й тепер подбаємо про таку жалобу не на те, щоб помогло, лише щоб осталось записане на вічні часи для грядущих поколінь. А поки що треба насильство відбивати силою. Якою мірою міриш, такою буде тобі відміряно. Дарма, що поллється багато християнської крові, аж Дніпро побагряніє, але так мусить бути.
У Києві між уніатами і католиками зчинився великий гвалт і замішання. Занесено жалобу до актів і розпочалося слідство за гвалт на пахолків і за вбиття двох уніатських священиків. Багато людей ув'язнено, та нікому не можна було нічого доказати. Уряд довідався лише, що цілий той бунт підняв відомий усім козак Петро, а той пропав за воротами Лаври, а звідтам його не дістане, хіба підступом. Коли б його за ворота у город можна було заманити. Лише щоб тайком із Лаври не перекрався, і тому треба запобігти.
Стали і день і ніч наглядати усі виходи з монастиря. О. архімандрит бачив сам, що якісь підозрілі люде коло мурів Лаври швендяють і пильнують.
Довідався зараз про все і пан Аксак. Він зараз по обіді в неділю поїхав до о. архімандрита.
- Наробив ти мені, вашмосць, великого бешкету на цілий город. Не треба було так дуже гаряче братися за діло, - але сталося. Я, вашмосць, зовсім оправдую, мені дуже жаль, що мусимо розстатися. У мене вашмосці не було би безпечно одної години, бо я не маю такої сили, щоб тебе перед цими розбішеними юхами оберегти. Впрочім, вони зажадали би суду над тобою. То не що-будь сталося. Вбито уніатського вікарія, і уніати цілу Варшаву порушать, щоб тебе покарати. Це я роблю і говорю для твого добра. Але що мої хлоп'ята скажуть, як довідаються, що ти вже до них не вернешся? Буде плачу повна хата. Кажу вашмосці одверто, що в тобі я трачу щирого друга і доброго дорадника. За твою щиру службу я тобі сердечно дякую. Прощаюсь з тобою іменем усього мого дому. Останьмо другами і надалі. А ось тобі скромна нагорода за твої труди коло моїх синів.
Аксак стиснув руку Конашевичеві і поклав перед ним на столі гаманець з червінцями.
Петро був зворушений:
- Спасибі, ваша милість, за таку ласкавість і признання. Коли вже маємо розстатися, так прошу вашу милість вибачити мені, як я коли недоладним поведен-ням або словом непристойним зробив яку прикрість. Та маю ще одну просьбу до вашої милості - я бажав би ще раз побачити моїх любих учнів та попрощати їх.
- Гаразд! Я вволю твому бажанню і привезу їх завтра сюди. Та тепер моя просьба до отця архімандрита. Чи не маєте, преосвященний, якого вчителя для моїх
діток? Такого, як пан Конашевич, другого я вже не знайду, але годі мені діток без науки лишати.
- Саме, що я вже такого знайшов. Лише я ще нічого про це з ним не говорив, бо я не сподівався такого нагального кінця.
- Я з ним мушу поговорити, - каже Петро. - Я хочу, щоб він не вживав іншого старого методу навчання, бо мій метод показався добрий.
- Спасибі вашмосці, - каже Аксак, - це новий доказ приязні. Тепер моя рада для вашмосці така: бережись, бо тебе вороги оточують. Втікай звідси при першій нагоді, бо і тут, під крилом отця архімандрита, ти не зовсім безпечний. Вони на тебе страшно завзялися.
- Я подбаю, що в найкоротшім часі пан Конашевич буде звідсіля вивезений в таке місце, куди польська рука не досягає.
- Чи можу спитати - куди? - каже Аксак.
- Не роблю з цього перед вашою милістю секрету: на Запорожжя.
- Але його пильнують і окружають Лавру шпигами.
- А я пильную їх.
На другий день по обіді привіз Аксак хлопців попрощати пана Конашевича. Вони були заплакані. Зараз повисли Петрові на шиї і стали його просити, плачучи, щоб їх не кидав. Петрові аж сльози в очах стали. Він став їм пояснювати, що сталося, що він зробив, що йому за це грозить, отож мусить втікати. Його засудили б на смерть, коли б

читати