Завантажити

вiн сiв пiд дубом, прислухаючись до цвiрiнькання пташок та гудiння бджiл з монастирської пасiки.
Не дуже довго просидiв козак бiля дуба, коли вiд Самара почулися голоси й тупотiння коней. Вiн зразу ж сховався у дупло й зачинився.
До монастиря пiдбiгло десятеро драгунiв з ротмiстром. Той ротмiстр пiшов до iгумена i збив цiлу бучу, кажучи, що у монастирi переховується десь втiкач-пiкiнер.
- Що вiн тут,- гукав ротмiстр,- то се певно так, бо вiд самого берега Самара, де вiн покинув чужого човна, слiд чоловiка видно на пiску аж до самих ваших ворiт.
Iгумен одповiв, що такого втiкача вiн не бачив, а що, коли ротмiстр має охоту шукати його в монастирi, то вiн одчинить йому всi келiї й комори.
Годин зо три драгуни нишпорили по монастирю. Оглядали всi закутки, шпиталь i льохи, обдивлялися навiть по руках послушникiв, шукаючи на них тавра, та врештi, не знайшовши Рогози, посiдали на коней i почали оглядати понавколо монастиря лiс. Рогоза чув, як i повз того дуба, де вiн сидiв, пробiгали конi, але його захисток був цiлком безпечний i вiн не турбувався.
Скоро пiсля того, як тупотiння коней потишилося i драгуни поїхали шукати Рогозу по Полтавському шляху, чернець-кошовий, посмiхаючись у свої сивi вуса, постукав у дуба патерицею i, випустивши Рогозу на волю, дав йому обiд, що сам принiс у глечику.
- Куди ж, сину, звiдсiля? - спитав вiн, коли Рогоза скiнчив обiд.
- Душа рветься, пан-отче, до товариства на Дунай, а звiдтiля, взявши братiв, як Господь допоможе, так знову повернуся до Базавлуку, рятувати жiнку й дитину!
- Нелегка, сину мiй, твоя справа... - сказав чернець у задумi.- Серце ж тобi правду говорить: грiх був би, коли б ти сам вирятувався, а дружину покинув загибати. Молися Милосердному, то вiн тобi допоможе.
Три днi так прожив Рогоза бiля таємного дуба, на четвертий же день ранком чернець-кошовий привiв до нього осiдланого коня i принiс вбрання послушника.
- Одягай, сину, отеє вбрання,- сказав вiн,- а на голову пiдкапок послушника, сiдай на коня, та й їдь собi до рiчки Бугу. Шляхи ти знаєш, бо походом пiд Бендери й пiд Килiю, говориш, ходив. У тороках бiля сiдла харчiв тобi на тиждень, а ось ще вiзьми трохи грошей. Як питатимуть, куди їдеш, говори, що iгумен послав тебе на Молдаву, до Мирнопоянського монастиря.
Зворушений добрiстю ченця, Рогоза впав навколiшки i з сльозами на очах почав цiлувати його руки. Багато пригод зазнав Рогоза, поки добувся до Бугу. Було лихо йому й з безвiддя й з безхлiб'я; сумно було самому у степу i од хижих вовкiв, що великими табунами щоночi виходили з терникiв та байракiв, шукаючи собi здобичi... Та все те перемiг козак i однiєї темної ночi, нав'язавши коневi на копита перевесла, скрученi з трави, щоб не чути було тупотiння, вiн обминув по сей бiк Бугу росiйський кордон i перебрiв конем на той бiк рiчки.
Не вспiв його кiнь ступити на турецький берег, як з-за скель, що лiзли берегом одна на одну виникли темнi постатi людей i вхопили його коня за повiд.
- Стiй, бо тут тобi й смерть! - почув Рогоза серед темряви ночi грiзнi поклики.
Вiн сподiвався, що на турецькому боцi рiчки його здибають турки i не дуже злякався, коли його коня оступили люди, але дуже здивувався тому, що до нього гукали на рiднiй українськiй мовi.
Придивившись до людей пильнiше, вiн впiзнав на них запорозьке вбрання i тодi догадався, що тi люди були дунайцi, себто запорожцi, що перейшли з Днiпра на Дунай.
- Пугу, пугу!.. - скрикнув Рогоза по-запорозькому.Якого бiса ви тут полохаєте людей!
- Дивiться! - почулися помiж запорожцями крики здивування.- Та се чернець, та ще, певно, з наших братчикiв, бо пугукає!
Почали розпитуватись. Мiж запорожцями знайшлися такi, що знали Рогозу. Вони повели Демка до свого табору i розказали, що турецький султан довiрив запорожцям держати кордони по всьому Буговi, а проте втiкачiв з України звелiв пускати на турецьку сторону вiльно; Рогоза ж розказав про свої пригоди i про те, що їде на Дунай до брата Петра.
Поки велася розмова, запорожцi нагодували Демка i поклали спати, ранком же, проводжаючи його, порадили простувати понад Бугом, вiд кордону до кордону, поки дiйде аж до самого лиману.
- Тут скрiзь нашi по кордонах... - говорили вони.Доїдеш до лиману безпечно, а на лиманi наше товариство рибачить, так дасть тобi пораду, як добутись до Сiчi.
Щоб же товаришевi безпечнiш було у дорозi i, щоб не затримали його де-небудь турки, кордонний сотник, прощаючись, доручив йому бiлет з турецькою печаткою.

XI

Iде Демко понад Бугом i серце у нього радiє: скрiзь узброєнi запорожцi кiньми грають, червонi штани козакiв, мов той мак, по зеленому степу красуються, а на сотниках та хорунжих ще до того й жупани кармазиновi - так очi у себе й беруть. Зброя у всiх срiблом та золотом сяє... Де у кого рушницi за плечима чорнiють, а де у кого спис у руцi гострим залiзом виблискує. Чисто все так, як було й на Українi.
Аж заплакав Рогоза сльозами; так любо йому було пiсля двох рокiв пригнобленого життя побачити узброєне вiйсько

читати