Завантажити

її хати. Тинявся вiн i сьогоднi... i врештi спостерiг, як Рогоза пiдкрався до своєї хати i як Галя йому вiдчинила. Радiючи, що можна помститись, прикажчик побудив челядь i, привiвши до Баланової хати з десяток дужих парубкiв, почав пiдстерiгати бiля дверей. Вiн чув навiть розмову подружжя i як тiльки Рогоза одчинив дверi i ступив з дитиною на руках за порiг, прикажчик зразу вхопив його пiд силки.
У Рогози був у халявi чобота нiж, але в руках вiн держав дорогу ношу. Кинути ту ношу було неможливо, поки ж вiн вспiв передати хлопця до рук Галi, челядинцi вхопили його за ноги i звалили на землю. У безсилому лютуваннi й розпуцi козак скреготiв зубами i змагався як звiр, а проте через кiлька хвилин нерiвної боротьби був уже зв'язаний. Все те сталося так несподiвано й хутко, що Галя ледве вспiла скрикнути i стояла з дитиною на руках, мов закам'янiла.
- Так ось як вiн за Дунаєм! - глузував з молодої жiнки прикажчик.- Ось через що ти така недоторка! Ну, тепер уже годi вам, голуб'ята, буркотiти... Тепер уже я знаю, що з вами зроблю. Натiшилися сю нiч, намилувалися... та тiльки се вже востаннє!
Свiтом зв'язаного Рогозу, разом з Галею й дитиною, везли в економiю до управителя на суд.
Почувши од прикажчика, що Рогоза переховувався у плавнi, управитель рiшив, що з нього нiяким робом не зробиш уже крiпака й робiтника, а придбаєш тiльки клопоту. Через те вiн намислив вiддати козака в пiкiнери.
У тi часи, по наказу князя Потьомкiна, набирали з запорозьких бурлак три полки пiкiнерiв, так що вiддавши туди Рогозу, управитель сподiвався навiть запобiгти ласки князя.
- Ну, що ж,- сказав управитель прикажчиковi, показуючи на Рогозу.- Сей гайдамака звик воювати, робити ж вiн не вмiє й не хоче. Здамо його в пiкiнери... Можна сьогоднi ж вирядити його у Самар до полковника. Та потавруйте його, щоб всякий знав, що вiн втiкач.
Демко не одповiв i слова, бо розумiв, що всяка балачка тут зайва. Нехай празникують кати його безголов'я, як знають. Милостi вiн не попросить, але й пiкiнером не буде, а знову втече, i або загине, або врятує Галю.
- А їй що? - спитав прикажчик, показуючи на Галю.Треба й її покарати за те, що переховувала втiкача i сама хотiла з ним утекти!
- Ну, на перший раз,- одповiв управитель, дивлячись на Галю прихильно,- буде з неї двадцять рiзок.
- За вiщо ж? - заплакала Галя.- Що я хотiла втекти з чоловiком, так на теж я у церквi Божiй присягалася скрiзь бути з чоловiком, куди б вiн не пiшов. Де ж у вас правда?
- Ну, ну... годi мене вчити,- гримнув управитель,- а то прибавлю!
З малих лiт Галя не знала не то бiйки, а навiть лайки, її обхопив жах перед соромом i ганьбою катування i у розпуцi вона впала навколiшки:
- Помилуйте! Не робiть менi такого безчестя!
- Ну, коли вона не хоче рiзок,- обiзвався прикажчик,так замiсть того звелiть одрiзати їй косу!
- Косу? - ридаючи скрикнула Галя.- Завiщо ж косу менi рiзати? Хiба я повiя?
- Устань, Галю! - обiзвався до дружини Рогоза.Соромно кланятися катам! Не нам ганьба з того, що лютi вороги знущаються з нас безоборонних! Мордуй мене, кате! - гукнув вiн управителю.- Дери з мене живого шкуру, та тiльки лиши немiчну, легкодуху жiнку!
Не звик управитель чути такi речi од своїх крiпакiв. Йому любо й звично було чути вiд них благання. Вiн любив, коли пiдвладнi йому люди припадали йому до нiг i, як покiрливi пси, цiлували їх. Таким покiрливим вiн часто дарував їхнi провини; гоноровi ж, запальнi речi козака роздратували його.
- Жiнцi за покiрливiсть дарую все... - голосно гукнув вiн.- Гайдамаку ж бийте, поки виб'ється з нього дух, тодi одлийте водою i знову бийте... i так тричi. Якщо видержить та i не помре, так тодi потавруйте його i везiть у пiкiнери, у Самар. Ти ж, красуне,- звернувся вiн до Галi,- їдь додому, та гляди: якщо тiльки твiй чоловiк втече з служби, так зараз же я тебе з кимсь звiнчаю.
Галя ридала, як мала дитина, припадаючи до чоловiка i прощаючись з ним навiки. Нещасна молодиця не мала надiї колись його побачити, бо в тi часи москалi служили, аж поки їх вб'ють або покалiчать.
- Поблагослови сина... - над силу промовила вона, коли Демка вже вели до стайнi.
- Нехай його Бог благословить! - одповiв козак.- Менi ж зв'язано руки i нiяк його перехрестити! А ти, Галю, не вдавай свого серця у розпуку та сподiвайся: я прийду по тебе, хоч iз того свiту.
Тут челядь вiдтягла молоду жiнку вiд чоловiка i її повезли додому, Рогозу ж почали катувати, як наказував управитель, а коли вiн не мав уже сили навiть держати голову, його винесли надвiр i тут коновал наштрикав йому на правiй руцi своїми iнструментами лiтеру "Б", що мала визначати росiйське слово "бродяга", i пiсля того натер порiзане мiсце порохом, щоб порiзи посинiли i їх знать було довiку. Далi Демковi обрили пiвголови i тодi вже замкнули у комору, щоб там вiн вилежавсь, поки трохи погоїться спина,

X

Два тижнi дожидали Рогозу у плавнi Якiв Люлька та Iван Балан; на третiм же тижнi, не дiждавши його, попливли дубом у Чорне море та до тихого Дунаю.
Тим

читати