Завантажити

тривога
При кетязі
калини
золотім.






* * *

Живемо в споминах. Як діти –
В солодких мріях живемо.
І мо’ не відаємо, мо’,
Що жить втомились і радіти.

Бо все ж, не діти ми. І вітер
Давно не в наші паруси.
І голоси, що звідусіль,
Давно не пестять нам ланіти.

І світу білого, лиш світу –
Що ревно сієм і жнемо.
Над Трахтемировом немов
Зоря Господня встала й світить..

Живемо в спогадах. Як діти –
В солодких мріях живемо.





х х х

Спека
Пекельна, Боже, -
Якої уже
Не спекатись.




х х х

Й не стямивсь у суєті суєт,
Як світу запрагло тебе несуєтного.




х х х

Лихом
Об лихо -
На втіху
Юному
Лиху.



х х х

Під сірим небом
Сім громів
Стежку
До літа
Протоптують.


х х х
Одлопотів теплий дощ,
І паросток місяця
Проклюнувсь
Крізь хмару.



х х х

Щогла -
Що голка
На синім тлі океану…
Окаянно
Зшивала
Хвилі
І небо.




х х х
На споді
Спомину
Спить
немовлятко.





х х х
Настояна на бджолах материнка,
І на медах настояна любов.







х х х
Ще квітень.
І ще не скоро
Золота кульбаба
Срібною стане,
Мов вітер.



х х х
Три джмелі у тієї весни,
Один розкошує на квітах,
Другий - на людській лагоді,
А третій
На власну вроду заглядається.




х х х

Сніг
Уві сні…
В батіг -
Фіранку
Сніг.




x х х

Сніги лежать.
Сміх котиться поверх снігів…
Чийсь віддих вмить наздоганя той сміх…
Ще лижі лижуть ложе кучугур,
Але снігур принишк…
І в дюнах снігових
принишкла білизна,
мов юний гріх.
І юний сміх
Привільно котиться
між кучугур…










х х х
До людської ненависті
В гості
Нічка темна
Йде,
До людської лагоди -
Світанок-ладо.





х х х
Віки - крізь млу на світовій обочі,
Де лише тіні поторочі рискали...
Світали світові вкраїнські ночі
В передчуванні днини української.
02. 01. 1998







ДВА ПАЛІНДРОМИ
ххх
О Мадонно, Дамо,
О Надіє і Дано,
На душу дан
Вам Мав-
ки лик.
А мудра жар-дума
Мудрим зоріє, і розмир дум
На волі цілован,
О Мадонно, Дамо,
О Надіє і Дано...




ххх

Віда перо: зима моргала громами зорепадів,
А луна канула...
Й
Сіла за ліс
Там... О, рай-аромат...
Ваба забав...
Ваба забав…
Баха б, Баха б...








ЧОРНЕ ДЕРЕВО НА БІЛІМ ПІСКУ
Поема

Чорне дерево на білім піску
Уже не пам'ятає
Свого зеленого листя,
Своєї зеленої кори,
Зеленої оази,
Що напувала його соком.

Чорне дерево на білім піску
Уже не пам'ятає
Свого білого коріння,
Що провалилося
Крізь чорну землю
У тартар.

Чорне дерево на білім піску
Уже не пам'ятає
Жодного бузька-бусла,
Що голосним клекотом
Обсипав
Весну і дітвору
По сей бік Галактики.
Чорне дерево на білім піску
Давно уже не пам'ятає
Своєї могутньої крони,
Що була надійним прихистком
Птахові,
Звіру
І людині.

Чорне дерево на білім піску
Давно не пам'ятає вже себе -
Ні Першодеревом
Із Сонцем-Оком
І зоряним вінком Берегині,
Ні звичайною липою,
Вербою,
Калиною,
Через які навскач -
Сім коней Сонця,
Сім отар Геліоса,
Сім вогняних валів
Семиярила.

А таки вистояло.

Чорне дерево на білім піску
Не пам'ятає навіть
Жодного з міцних словечок
Бульдозериста дядька Свирида
У спечну днину
Над вигурівською оазою…
Впало.

Чорне дерево на білім піску
Не пам'ятає
Хитромудрих параграфів
У чиновних реєстрах зведень:
Переорали…
Пере…
Не пам'ятає ,
Не пам'ятає .
Впало
І не пам'ятає
Чорне дерево на білім піску.

Ішла ніч темна.
Взяла дерево
В сім волохатих лапищ,
Восьмим лапищем
Стало дерево.
Малі світлячки -
Аж бісяться,
Аби розгойдати
Лапище
Над криницею.
Над тією,
Що вчора була,
Повчора;
Над тією,
Що корінь
І крону
Напувала.
(Корінь -
У тартарі
Цвіте давно,
Крона -
Волосожарує,
Криниця …
Помолиться,
Було,
Старий Свирид,
Скреготне зубами,
Як колись
Скрепером
Об заліззя…
Хоч повісся -
Нема криниці).
…А лапище те
Саме
Ніччю вже стало.
Чорне дерево на білім піску
Впало
І не пам'ятає.

Ішов день Божий.
Підняти не може.
Переступити негоже.
Закам'янів на місці.
Птиці хотіли
Той камінь
Склювати -
Їм дзьоби звелів
Змій-Тугарище
Потрощити.
Птиці хотіли
Той камінь
Перелетіти -
Їм крила звелів
Змій-Тугарище
Покрутити.
Птиці хотіли
Той камінь
Розкричати -
Їм горла звелів
Змій-Тугарище
Порубати.
Не хотіли знати
Лишень
Птиці,
Що
Камінь той
Можна
Перемовчати -
Чорне дерво на білім піску…
Впало.
І ніхто,
Ніхто
Не пам'ятає.

Ішов боксер.
"Лежачих не б'ють".
Пішов далі.

Ішов не-Бодлер.
-Падло се.
Корчуваті кінцівки.
Цівки крові,
Що запеклася
Відколи аж.
Жахно.
Се - падло.
Черви,
Мурахи
Сточили
Шкіру
До нитки.
Бридко.

Ішов Майстер.
Ніс два міхи птиць різьблених,
А в третьому - різець.
Тільки-но порівнявся
З

читати