Завантажити

святі українців -
Святкує долар і святкує чин…
Твоїх тут ні привітів, ні гостинців
Ніхто не жде – вони тут ні по чім.

Святкують ситі і святкують ниці.
І що твій хлам з убогих комірчин?
І що твій вірш - без пози, без амбіцій?
Він унісонно тут не прозвучить –

Чи плід модерну, чи дитя традицій…
Все ні по чім – хоч в крик, хоч стомовчи…
Присядь отак з сумлінням наодинці,
Спочинь від свята й від суєт спочинь.

Хай гатить барабан, кларнить кларнет…
Пощо тобі той гам, як ти поет.




ГОРТАЮЧИ ПОЛОТНА ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ

Тут коники бесідують з гелікоптерами,
Червоні вина п"ють мурахи срібні.
І риби, що до жодних не подібні,
Тут срібно дихають червоними етерами.

Тут птахи з вогняними диво-перами
В садах зимових і медових в липні.
Дивак-павук спросоння оком глипа,
Розвішав гамаки поміж галерами.

На древі роду - затишно і зоряно,
Тужавіють сонця і кавуни.
На гойну тишу моляться слони
І вухами стрясають, як валторнами -

Де кольоровість повна звуку вщерть
Й не слон на вуха наступа - митець.



ПЕРЕКЛАДАЮЧИ АНДРЕАСА ОКОПЕНКА

Фраґменти осені, фраґменти літа…
І вітер доростає до небес.
І пес вільготно ходить серед квітів,
Той пес, що вчора в підворітню щез.

Рентґенівські вдягнувши окуляри,
Світ пізнає себе на тисячу століть.
Стоїть дівчаточко серед базару,
Разки хмарин нанизує на нить.

Ще буде мить блакитних дисертацій
І спогадів п’янющих, як вино…
Фраґменти-монстри і фраґменти-ґрації,
Панно фраґментів і фраґмент-панно.

Фраґментом вже перо моє й твоє…
І – цілість, що з фраґментів постає.






ІЗ ТРАХТЕМИРІВСЬКОГО ЦИКЛУ

* * *
Столице козацька, це ж де твої стяги,
Хоругв переможних яса?
Що рівна зеніту - козацька відвага
Призахідним сонцем звиса.

Агей, лиш багряно-сумні небосхили
Про давню годину ячать...
Столице козацька, де взять мені сили
Ту славу спочатку почать?

Куйовдять туманець вітри волохаті...
І радість пекуча, і туга німа...
І мій Трахтемирів лише в цій баладі -
На карті давно вже нема.




* * *
Травнева тиша тоне, тане…
Танок тополь… Терновий тин…
Там тане Таня… Тонкостанно…
Там тільки ти, Танющик, ти.

Тремтіння тіней… туркотіння…
Тремке томління тет-а-тет…
Тремкі тенета тихомрійні
Тче тріолет, тче тріолет…

То таїна така тройзільна –
Тур тятиву тугу трима…
Та течія травневохвильна,
Терпкий трояндовий туман,
Той тепловійний тиховирій -
То Трахтемирів, Трахтемирів…





* * *

До полину тут горнеться ожина,
Малий струмок спішить до рівчачка...
Тут між шипшин мені цвіте дружина
І між латать мені цвіте дочка.

Метелик загубивсь у срібній тиші.
Під парасоллю соняха - бджола.
Тут падають ранети прямо в вірші,
Орбіти строф згойднувши вкруг чола.



* * *

На скатертині, на самобранці,
Прямо край стежки, ледь на обочі,
Чай запахущий п"ємо досхочу,
Смородини гілка плава у склянці.

Каже Танющик: на бруньці кожній
Настояно сміху нам повні очі,
А ще кохання нам наворожено
На кожній гілці, на бруньці кожній.

Ми молоді такі… зелено-молодо!..
Ранок навколо тишу п"є…
Сміхом веселим склянки надколото,
Сонце променем чай помішує.





* * *


Не в квітні ми.
Але не в квітні ми…
Не в квітні… Де зимотно й без зими.
Зимотно і самотньо й без тюрми.
Але не в квітні ми,
але не в квітні ми.

Знімів струмок
і соловей знімів,
І з ними й ми зніміли вже самі…
Лише мотив громів,
лише мотив громів…
Але не в квітні ми,
але не в квітні ми.

Крильми не злине птаха,
і крильми
Не злине пісня,
що знімили ми.
Але ж німі слова уже,
уже слова німі…
Але не в квітні ми,
але не в квітні ми.



* * *

Нікого і нічого,
нікого і нічого
У хаті цій уже давно нема.
Ні образів, ні образу святого…
Ранкова сутінь і вечірня мла.
Мала стежина
й широчінь-дорога,
Що вклякли у бездонну каламуть,
Ніколи і нікого,
ніколи і нікого
Сюди вже по собі не приведуть.
На пагорбі,
де замість епілога
Цих дум гіркущих –
лиш вітри круті,
На пагорбі, як стій, моя німа

читати