Адже Олена, котра з дитинства любить незвичайні подорожі та справжній, дивовижний екстрим, підкоривши гірські вершини Кавказу та Криму, давно хотіла побувати в мальовничих Карпатах.

І ось її бажання здійснилося. Звісно, мандрувала з важким рюкзаком і ночувала, як справжні, допитливі туристи-екстремали, в наметі. Спілкувалася з гуцулами, познайомилася з неординарним добродієм, який відчуває рідні Карпати, природу та людей, як чарівник-мольфар.

Чому така несподівана назва? Бо в тих краях дійсно є таке Несамовите озеро. Якщо кинути в нього камінчик, воно гнівається й насилає негоду. Тож із магічним озером краще дружини, любов і повагу воно відчуває так само, як і негативні риси характеру. У ньому – завжди прохолодна вода, але, якщо не побоїшся і скупаєшся, то зустрінеш незабаром велике кохання. За легендою, в озері мешкають русалки. Але їх Олена не бачила, натомість, коли зайшла в дуже холодну воду, довкола неї закружляли тритони. Та й на березі чарівного озера виявилося багато допитливих ящірок.

Що ще запам’яталося особливо? Скеля «Вухатий камінь», назва якої цілком відповідає побаченому. Взагалі ж, ритми гір та звуки водоспадів дуже нагадували мандрівниці легендарні пісні незабутнього Володимира Івасюка. Навіть будівля старої обсерваторії враз виявилася схожою на середньовічну фортецю та загадковий лицарський замок, у якому, звісно, мешкають давні привиди.

Є свята каплиця, також незвична. Одного разу в горах застали бурю – водночас пролунала гроза, подув сильний, поривчастий вітрисько і вдарив потужний град. Стежка перетворилася на суцільний потік. Небо вкрили чорні хмари. А навколо утворився туман – такий густий, що навіть поруч, за крок,   нічого не було видно! Уявляєте, туман і водночас – сильний, пронизливий вітер? Вся надія – на власну спритність, загартованість і талан, а також – звісно, на Всевишнього, який у горах відчувається скрізь. Ледь дісталися до рятівного намету, не заблукали… Натомість, коли Олена прокинулася вранці, то побачила дивовижну красу, осяяну теплим, благодатним сонечком.

А ось найвища гора України – Говерла, за переказами, пускає до себе не всіх… Принаймні колишній президент Віктор Янукович та його «свита» кілька разів марно намагалися підкорити гонорову гірську вершину, однак знов спіймали облизня. Це – вже не чутки, а відомий факт, який залюбки нині розповідають подорожнім дотепні гуцули. До речі, коли впертий Янукович вирішив все-таки перехитрити непоступливу гору й спробував приземлитися на сусідню вершину – Петрос – за допомогою гелікоптера, то вкотре зазнав фіаско. От вам і Говерла – відчуває, кого на гарматний постріл не можна було пускати в президенти…

Втім, хорошим людям, які приходять сюди з чистим серцем і гарними думками, гора рада. Тому на її гірській вершині наша землячка почувалася по-справжньому щасливою!

А ще Олені подарували едельвейс. Місцеві мешканці вам пояснять, що цей подарунок – дуже символічний; адже він означає… освічення в коханні, коли жінці в такий галантний спосіб пропонують руку і серце.

Втім, на запитання, що ж сталося потім, Олена з усмішкою відповіла: «Я ж – чернігівка…», не вдаючись у інтимні подробиці. А наприкінці імпрези вона щиро подякувала своїм прекрасним батькам – Віталію Юхимовичу та Наталії Ігорівні, присутнім на презентації. Також вірші своєї матусі – Олени Грицюк – із задоволенням слухав її син Арсеній, теж хлопчина обдарований, цікавий.

Участь у презентації взяли також директор Чернігівського літературно-меморіального музею М. Коцюбинського, правнук видатного письменника Ігор Коцюбинський (художниця Олена Грицюк подарувала музею графічний портрет безсмертного автора «Інтермеццо», «Тіней забутих предків»), актори Чернігівського Молодіжного театру, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, письменник, журналіст Сергій Дзюба, поети та художники з Чернігова, колеги-архітектори, працівники освіти та культури, молодь, шанувальники творчості Олени Грицюк. А Олег Яновський-Шпак, відомий журналіст з обласної газети «Гарт», написав на вірша Олени дотепну пародію.

Сенсаційно прозвучали щирі спогади керівника об’єднання художників «Деснянська палітра» Людмили Бешун про її незабутню зустріч у 1967 році в Карпатах із Володимиром Висоцьким, тоді ще нікому не відомим молодим чоловіком, який писав незвичайні вірші й проникливо співав їх під гітару. Саме досвідченіший Висоцький і став для Людмили Олександрівни гідом у горах, зворушливо опікувався нею, непокоївся: «Люсько, куди ти поділася?». Пісні Висоцького Людмилі дуже сподобалися; а одного свого свіжого вірша майбутній кумир мільйонів співвітчизників присвятив юній Людмилці та ще й власноруч автограф поставив. Ось така неймовірна й захоплююча історія!

Олена Грицюк у Карпатах

В Карпатах Олена Грицюк створила сорок (!) графічних малюнків, а тепер, побувавши в студії кераміки, мріє й про власні керамічні роботи. А ще вона продемонструвала зображення своїх нових архітектурних проектів – 16-типоверхового житлового комплексу неподалік від колишнього кінотеатру «Перемога» та будинку на вулиці «П’ятницькій».

Завершуючи чудову презентацію, Олена прочитала свого вірша про дивовижну країну Бутан, у якій є Міністерство щастя. Там король і королева постійно цікавляться у своїх громадян, чи щасливі вони. Власне, і без таких соціальних опитувань можна відчути й зрозуміти, що жителі цієї маленької, але дуже красивої й заможної країни почуваються дійсно щасливими. Такого щастя Олена Грицюк побажала і всім громадянам України, нам із вами!

До речі, побувати в Бутані, який називають «раєм на землі», це – теж Мрія нашої землячки. Звісно, потрапити туди – дуже нелегко. Та простому, скромному юнакові з невеличкого села на Чернігівщині, а тепер – відомому українському мандрівникові Михайлові Павлюку це вдалося.

Головне, є нова книжка, яка вже стала історією. Можна не сумніватися, що її читатимуть. То й добре! Принаймні мені одразу ж захотілося в Карпати.