Провокативні, часом відверто епатажні есеї відомої сучасної письменниці Євгенії Кононенко присвячені передовсім героям і героїням української та світової культури. Об’єктом цих студій є не Леся Українка, Ліна Костенко чи Оксана Забужко, а їхні медійні та віртуальні образи, міфи й симулякри маскульту, за допомогою яких творяться, утверджуються й розвінчуються кумири.

Авторка не боїться торкатися непопулярних, а часом і відверто дражливих тем, – тож ця книжка неодмінно викличе в читачів суперечливі думки, а може, навіть бурхливі дискусії в середовищі митців та інтелектуалістів.

Утім, за допомогою неї ми зможемо осмислити цілу низку феноменів постмодерного культурного простору, до яких досі було непросто «дібрати ключа».

Євгенія Кононенко: «Коли у письменників виникає нагода видати книжку своїх есеїв, нерідко спостерігається інтенція вкласти туди все, написане для газет і журналів, усі колонки, всі рецензії на книги друзів та недругів. Щоб нічого не пропало, щоб газетні рядки ожили на сторінках триваліших книжок. Укладаючи цю книжку, я воліла дотримуватися інших підходів.

До неї увійшли нариси, які – хоча й писалися свого часу під формат різних українських газет і друкувалися на їхніх шпальтах, – але народжені під впливом потужного творчого імпульсу, так само, як пишуться оповідання чи новели...

Окрема сторінка – есеї з розділу «Герої. Знаменитості. Кумири». У будь-якій культурі, і в українській також, неодмінно є герої – борці за незалежність, мудрі правителі, національні поети. Такі постаті розглядаються в рамках культурних досліджень. Існує навіть спеціальна схема, з допомогою якої можна достатньо плідно досліджувати героїв та героїнь. Але тільки тоді, коли ці герої захоплюють емоційно, коли про них хочеться говорити не лише в рамках доповідей для тих чи інших семінарів, – тоді есеї про героїнь та героїв стають справжнім фактом і гуманітаристики, і творчої біографії їхнього автора. 

Есей – доволі розпливчастий, нечіткий жанр. Рамки тут дуже широкі, в них можна вкласти все, що завгодно, поєднати і довільні рефлексії, і логічні парадигми та висновки. А тому текст, написаний в рамках цього жанру, може бути і абсолютно «порожнім», і наповненим таким змістом, якого не пропонує жоден інший жанр. Українська есеїстика нині розвивається, попри все, – і це таки добрий знак…».

Інформація: Грані-Т