Роман Островського «Як гартувалась сталь» входив до вимушеної лектури завдяки включенню його в шкільну програму з літератури. Іменем головного героя роману Павки Корчагіна називали комсомольські дружини тощо. Словом, усім у радянській піднебесній було відомо про Миколу Островського, про його роман, про головного героя цього роману. І не було на те ради. Зате новим поколінням сливе нічого не відомо ні про Островського, ні про Корчагіна. Це дилема – чи варто відроджувати пам’ять про письменника і його роман, чи все ж викреслити його з пам’яті. Найлегше було б позбутися його як зайвого баласту жахливого минулого. Та все ж коли такий факт присутній у нашій історії, з ним треба якось та й рахуватися. Бо слова таки з пісні не викинеш. І відомий він був не тільки в нас, та й, як виявляється, відомий і тепер.

Звернімо увагу хоча б на те, як шанують Миколу Островського в Китаї. Хоча у піднебесній і далі владарюють комуністи, проте там все ж тепер намагаються будувати «комунізм із людським обличчям». Економічний поступ Китаю та зростання добробуту його мешканців свідчать про позитивні тенденції. Микола Островський у Китаї сприймається як свій, комуністичний герой. Там знають, що він українець, що прожив більшість життя в Україні і писав про події в ній. А герой роману Островського «Як гартувалась сталь» Павка Корчагін є ледь не китайським національним героєм, принаймні кумиром молоді. Романом про Павку зачитувалися цілі покоління китайців, і далі цей твір там вельми популярний і сливе актуальний. Його афішують на всі заставки. У 2000 році, для прикладу, китайці зняли кінофільм для свого телебачення за романом «Як гартувалась сталь». Залучивши українських акторів, знімали цей фільм в Україні, переважно в Боярці. Знімальний процес нагадував виробничий китайський конвеєр, там працювали з восьмої ранку до десятої вечора. І отримали належний результат, адже фільм став архіпопулярним у Китаї. Тож якщо Микола Островський в Китаї асоціюється з Україною, то, можливо, варто й у нас його не зовсім забувати, а бодай поглянути на його постать у новому вимірі.

Та спершу слід визначитися з питанням – чи варто нам вважати Миколу Островського теж українським письменником, а не лише російським, чи навіть просто радянським, як про те зазначає багато джерел. Існують відомості, що Микола Островський роман «Як гартувалась сталь» спершу написав українською мовою. Хоча цей факт був ретельно (із більшовицьким завзяттям) витравлений з історії літератури, все ж збереглися певні свідчення про те, що це таки відповідає дійсності. Зокрема, Юрій Смолич у своїх мемуарах про це писав так: «Тепер усе це закреслено, викреслено й забуто – як не було. “Як гартувалася сталь” в першій чернетці писано (коли Микола Островський ще жив у Харкові) українською мовою. Звернути на нього увагу як на письменника підказав Григорій Іванович Петровський – через свого, в ті роки, помічника чи порученця (не знаю, як звався), майбутнього вусппівського письменника Івана Кириленка (1902–1938). За якийсь час (а це вже десь наприкінці двадцятих років) рукопис – чи тієї ж чернетки, чи вже першої редакції тексту, не знаю, – потрапив до рук Івана Микитенка, вусппівського вождя. Він начисто забракував написане». Є й низка інших відомостей і свідчень, про які мені відомо з глибокої юності, та наразі вистачить і Смоличевого одкровення. Тож на підставі того, що Островський перший варіант свого роману написав українською мовою, а теж враховуючи його походження й місце народження, та й тематичну прив’язку його творчості до України, можна винести вердикт. А саме: Микола Островський є українським письменником. Беручи до уваги подальший фактичний розвиток і розголос його творчості, слід, мабуть, формулювати дефініцію так: Микола Островський – український і російський письменник. Прецедентів приналежності одного письменника двом різним літературам маємо вдосталь, тож нехай і М. Островський належить до цієї когорти.

Не зайво згадати деякі цікавинки з історії написання роману Миколи Островського «Як гартувалась сталь», перипетії його компонування чи то пак монтування. Одна з перших версій роману, вже писана російською мовою, спершу теж наразилася на негативну оцінку, отримавши нищівну рецензію. Щоб побороти цей бар’єр, Островський, використавши зв’язки з деякими старими комуністами і переконавши їх в автобіографічності роману, домігся повторного рецензування рукопису. Партійні органи дали вказівку довести роман до видання. А щоб довести його до пуття, серйозно попрацювали «редактори», а радше – співавтори Марк Колосов, Анна Караваєва, Олександр Серафимович та інші. Цьому колективові «редакторів-співавторів» довелося сливе переписати роман, хоча задум, основні колізії та фактаж належать таки Островському, і це таки його власний твір. Тобто цьому колективові судилося суттєво підправити роман «Як гартувалась сталь» Миколи Островського. Він став новою радянською міфологемою, а Островський здобув статус «супер стар».

А тепер звернімо увагу на біографію письменника. У цій ситуації маємо повне роздвоєння, коли існують два варіанти біографії – офіційна та реальна. Тож спершу накреслимо в загальних рисах ті факти й дати, які є достовірними і в офіційній, і в реальній біографіях.

Стосовно місця й дати народження амбівалентності не виникає. Народився Микола Островський 16 (29 за старим стилем) вересня 1904 року в селі Вілія на Волині (тоді Острозького повіту Волинської губернії), нині воно знаходиться в Острозькому районі Рівненської області. Мати Островського, Ольга Йосипівна Заєць, походила з родини чеських (моравських) колоністів, які оселилися на Волині в другій половині XIX століття; вона вийшла заміж за немолодого удівця Олексія Івановича Островського. У рідній Вілії Микола ходив до церковно-приходської школи, яку закінчив 1913 року. Під час Першої світової війни Микола разом із сім’єю перебрався до Шепетівки, великого залізничного вузла. Працював там на різних роботах. У Шепетівці деякий час навчався в училищі. Подальший період є таки амбівалентним. Серйозно захворівши, був прикутий до ліжка, майже цілком втратив зір. Почав займатися літературною працею. Визнання прийшло з виходом роману «Як гартувалась сталь». У 1935 році Островського нагородили орденом Леніна, йому подарували будинок-дачу в Сочі й квартиру в Москві, а в січні 1936 році дали звання бригадного комісара. У останні місяці свого життя Островський працював над романом «Народжені бурею», першу частину якого встиг закінчити. Був одружений із Раїсою Порфирівною Островською. Помер Микола Островський 22 грудня 1936 року в Москві. Це відомості недвозначні.

Офіційний варіант біографії, який засів у пам’яті цілих поколінь, і який продовжує побутувати в більшості довідкових видань, виглядає приблизно так. Народився відомо де й коли. Батько його працював на винокурному заводі робітником, а мати була кухаркою. Достроково був зарахований до церковно-приходської школи, оскільки мав «особливі здібності». Школу закінчив у дев’ять років із похвальним листом. У Шепетівці, де сім’я перебувала під час Першої світової війни, з 1916 року працював за наймом: на кухні вокзального ресторану, кубівником, робітником на матеріальних складах, підручним кочегара на електростанції. Одночасно навчався в двокласному, потім вищому початковому училищі (1917–1919). У той час встановив зв’язки з місцевими більшовиками, під час німецької окупації брав участь у підпільній діяльності, був зв’язковим ревкому. 20 липня 1919 року вступив у комсомол, а 9 серпня цього ж року пішов на фронт добровольцем. Воював у кавалерійській бригаді Григорія Котовського та в 1-ій Кінній армії. У серпні 1920 року був важко поранений у спину під Львовом (шрапнеллю) і демобілізований. Брав участь у боротьбі з повстанським рухом в частинах особливого призначення (ЧОП). У 1921 році працював помічником електромонтера в Київських залізничних майстернях, навчався в електротехнікумі, одночасно був секретарем комсомольської організації. У 1922 році будував вузькоколійку для підвозу дров у Київ. Сильно застудився й захворів тифом. Через це повернувся в Шепетівку. Після одужання працював комісаром батальйону Всеобучу в Берездівському районі, секретарем райкому комсомолу в Берездові та Ізяславі, потім секретарем окружкому комсомолу в Шепетівці, де в 1924 році став членом ВКП (б). На стан здоров’я Островського вплинуло поранення, а також важкі умови роботи. У віці понад двадцять років він став інвалідом, постійно лікувався, живучи на невелику пенсію. В таких умовах вирішив зайнятися літературною творчістю. Ставши фактично незрячим, у 1930 році написав роман «Як гартувалася сталь», перша частина якого побачила світ у 1932 році в журналі «Молода гвардія». Відтоді він став славним і обласканим владою, від якої отримав масу привілеїв. Помер відомо коли й де.

А тепер спробуємо накреслити ескіз реальної біографії. Походив Микола не з бідної родини, його батько займався винокурним промислом і торгівлею, але через схильність до азартних ігор розорився, залишивши родину без засобів до існування. Документів про навчання у школі не виявлено, хоча до школи він таки ходив. Згідно з «Автобіографією» самого Миколи Островського, з 1914 року він працював у Шепетівці по найму: до 1919 року в станційному буфеті, у 1919–1920 роках у матеріальному складі різав дрова, потім поступив учнем кочегара на електростанцію, де пропрацював рік; був також кубовщиком на залізничній станції та навчався в школі; лише в 1921 році вступив у комсомол, який відрядив його до Києва вчитися в залізничній школі, там він був до кінця 1922 року, довго хворів на тиф, потім повернувся в Шепетівку, працював на комсомольській роботі в Берездові, Ізяславі та Шепетівці. Згідно виявлених документів, Островський не воював у часи «громадянської війни» і не був на «ударній комсомольській будові» вузькоколійки під Бояркою, адже залізнична колія між Києвом та Бояркою існувала ще з дореволюційних часів, а в 1920–1921 роках справно функціонувала. В «Автобіографії» самого Островського про це нема мови. Причиною недуги Островського було те, що він страждав вродженою хворобою Бехтерєва, в нього боліли суглоби, а сліпота найімовірніше була наслідком ускладнення на висипний тиф. Хоча діагнозом хвороби Островського є «прогресуючий анкілозуючий поліартрит, поступове окостеніння суглобів», існує припущення, що він страждав і помер від розсіяного склерозу.

Розбіжності в ключових моментах біографії, які ретельно виявив історик Петро Кралюк, тепер неважко помітити.

І ще про українськість Миколи Островського. Він за місцем народження та за походженням є українцем, хоча по матері має чеське коріння (прикладів українських літераторів із іноетнічною кров’ю є предостатньо, – зараз не про це). У шкільні роки на нього велике враження справила творчість Тараса Шевченка. Островський не був ізольований від тодішньої української культури, так чи інак мав до неї дотичність. Антиукраїнські ж інтенції творчості Миколи Островського не випадають з русла, в якому творили й тодішні власне українські письменники, зокрема й репресовані. Їх ми пам’ятаємо, тож не варто лише через це забувати й Островського.

Якщо ж Микола Островський присутній в історії літератури, то його нема конечної потреби звідти викреслювати. І якщо ним потужно цікавляться і в далекому Китаї, то він і нам таки потрібен. У новій інтерпретації, зрозуміло.