Про це вона заявила у інтерв´ю журналу «Країна».

«Ліні Костенко 81 рік. Вона ніколи не була громадським діячем. Використовувати її в тій ролі, у якій два роки тому виступала Тигрюля, з якою фотографувалися, - це цинічний і шахрайський піар­хід. Нахабство, що перевершує все. От ставимо на чолі списку людину, яку два покоління знають зі шкільної лави, і вона прикриє всіх інших, невидимих. Та дайте спокій, не юзайте вже цих стариків. Левка Лук´яненка поюзали, Дмитра Павличка - всіх за списком, кого можна було, вже використали».

Водночас на питання тижневика, чи пропонували їй балотуватися на виборах, відповіла:

«Пропонували всі, крім «Регіонів» і комуністів. На виборах 2006­-го офіційно сватали в першу п´ятірку «Нашої України», де були потім Святослав Вакарчук, Руслана. Мене питали журналісти, чому я відмовляюся. Мовляв, у парламенті є шофер Ахметова, а ви не хочете Україну будувати? Я пояснювала, що письменник і політик - різні професії. Вони по­різному вживають мову. Політик говорить те, що має зрозуміти кожен. Письменник називає те, що ще висить у повітрі. Тебе прочитали ­сотня, тисяча, десять тисяч - це ж влада, територія. Щой­но з´являється своя читацька аудиторія, електорат, як кажуть політики, - є спокуса. Хоча насправді це не електорат - це люди, які бачать у тобі співрозмовця. Від своїх ­улюблених ­авторів ви чекаєте нових книжок. Переживаєте втрату письменника, бо він більше нічого не напише. Це форма впливу на свідомість. Але не для «тепер і тут». Не для якоїсь одноразової дії, як у політика».