Знаю, що до Антоніни Коцюбинської з величезною повагою ставилися такі видатні світочі української літератури, як Михайлина Коцюбинська, Микола Вінграновський, Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Ірина Жиленко… Про неї зараз чуйно й проникливо відгукуються Михайло Слабошпицький, Микола Жулинський, Юрій Мушкетик, Леонід Горлач, Рауль Чілачава та багато інших письменників, просвітян, педагогів, патріотів України. Та й у рідному Чернігові Антоніну Іллівну всі любили, і кожна зустріч із нею була для нас неповторною, така це – яскрава й дивовижна особистість. Навіть не хочеться вживати таке слово – була. Адже вона завжди була й буде нашою дорогою Берегинею.

Антоніна Іллівна відійшла у вічність у День Соборності України – на 76-му році життя. До останньої миті вона жила музеєм М. Коцюбинського, постійно цікавилася літературними справами, спілкувалася з письменниками, науковцями, педагогами. Довкола неї та родини Коцюбинських гуртувалася справжня еліта Чернігівщини та України. Антоніна Коцюбинська разом із сином Ігорем та його дружиною Наталією гідно продовжила справу Юлія Романовича Коцюбинського. Це – видатний Педагог, просвітянка, невтомна захисниця та популяризатор української мови на зрусифікований століттями Чернігівщині, велика подвижниця!

Антоніна Іллівна народилася 30 січня 1941 року у с. Великий Карашин Макарівського району, на Київщині, усього за 9 кілометрів від батьківщини знаменитого українського вченого-богослова, мужнього діяча УНР Івана Огієнка (митрополита Іларіона), котрий народився у Брусилові. Її раннє дитинство прийшлося на важкі воєнні часи. Після війни навчалася в середній школі сусіднього села Рожів, багато трудилася в колгоспі. А 1959 р. Антоніна вступила на філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Під час навчання доля звела її з майбутнім чоловіком – Юлієм Коцюбинським, онуком класика. Це була її доля – велике та вірне кохання на все життя! Одного пам’ятного дня юна студентка Коцюбинська самовіддано рятувала бібліотеку Академії Наук, котру підступно підпалив агент КДБ. Не вагалася жодної хвилини – одразу ж поспішила на допомогу…

А в 1964 році Юлій та Антоніна Коцюбинські одружилися, закінчили університет і за направленням приїхали до Чернігова. Тут Антоніна Іллівна прийшла працювати до середньої школи № 6 – вчителем української мови та літератури, де й трудилася 38 років. За цей час вона зарекомендувала себе талановитим педагогом, чуйним і люблячим вихователем молоді, прекрасним організатором. Саме з її ініціативи у школі було створено музейну кімнату «Літературна Чернігівщина». Вона організовувала й проводила літературні вечори, презентації, цікаві творчі зустрічі з письменниками, обрядові свята… Як член «Просвіти» та «Союзу Українок» брала активну участь у житті міста. Не пропускала жодного літературно-мистецького заходу в музеї-заповіднику М. Коцюбинського. У своїй педагогічній роботі користувалася спадщиною визначної діячки УНР, педагога Софії Русової, популяризувала творчість Богдана Лепкого – шляхетного побратима Великого Сонцепоклонника. Як і класик української літератури Михайло Коцюбинський, Антоніна Іллівна цікавилася й творами видатного західноукраїнського етнографа Володимира Шухевича.

Подвижницю і патріотку Антоніну Коцюбинську нагороджено орденом «Знак Пошани». Вручено їй і почесну відзнаку Міжнародної літературно-мистецької Академії України – нашу міжнародну патріотичну медаль Івана Мазепи. Антоніна Іллівна неодноразово обиралася депутатом міської ради.

Юлій та Антоніна Коцюбинські виховали прекрасних сина і доньку. Антоніна Іллівна дуже хвилювалася за свого сина – директора музею М. Коцюбинського, правнука класика – Ігоря Коцюбинського, який рік захищав Україну від окупантів; але водночас вона щиро пишалася ним, визнавала, що Ігор – гідний свого великого прадіда Михайла Коцюбинського і прекрасного тата – Юлія Коцюбинського, і для Ігоря Юлійовича ці щирі слова його мами стали найвищою відзнакою!  

Антоніна Іллівна була дбайливою та доброю господинею, люблячою дружиною, мамою і бабусею, душею чудового товариства, яке працювало і збиралося в музеї М. Коцюбинського, що став її другою домівкою. Щорічно, на День учителя, десятки колишніх учнів Педагога Антоніни Коцюбинської приходили привітати свою улюблену Вчительку. Вона залишила яскравий слід на землі, тож пам’ять про хорошу і світлу людину житиме вічно в наших серцях. Такі найкращі та найшляхетніші особистості, як Юлій Романович і Антоніна Іллівна Коцюбинські лишаються незабутніми!

Отож уже зараз потрібно подумати про те, щоб увічнити пам´ять про це видатне подружжя меморіальною дошкою, створити їм гідний пам’ятник – можливо, в музеї М. Коцюбинського, популяризувати непересічну творчість Юлія Романовича. Все-таки повинна бути в нашому Чернігові вулиця родини Коцюбинських – на честь наших великих патріотів і подвижників, котрі жили й самовіддано працювали на благо незалежної, суверенної України, серед яких – видатний літературознавець, Шевченківський лауреат Михайлина Хомівна Коцюбинська та гордість Чернігова – Юлій Романович і Антоніна Іллівна Коцюбинські.