Колись письменниця Надійка Гербіш в одному з інтерв’ю сказала мені, що про війну треба писати, коли її завершено.
 
Письменник і військовослужбовець Артем Чех в інтерв’ю Укрінформу висловив сумнів у тому, що люди хочуть зараз читати книжки про війну.
 
Я впевнена, що книжка “Бій за Київ” для багатьох буде морально складною. Принаймні зараз, поки свіжі рани. Але важливо, що Сергій Руденко як журналіст задокументував усі ті події, які сталися на початку повномасштабного вторгнення РФ до України. Майбутні покоління повинні знати все про схибленого сусіда й про те, що ми пережили.
 
"Бій за Київ" – це хроніка, зіткана зі спогадів самого автора та його співбесідників, які брали участь у війні або побували в окупації. Думаю, більшість прізвищ будуть вам знайомі. Екскурси в минуле допомагають краще зрозуміти, що передувало теперішнім подіям і мало безпосередній вплив на них.
 
Кожен есей – частина нашої героїчної боротьби. Водночас деякі історії – особливо моторошні. Мене найбільше вразила розповідь про Бучу. От ніби й нічого нового, все сказане-пересказане, але авторові вдалося описати ці події так, аби чіпляло кожного.
 
Наведу кілька цитат.
 
"На початку квітня, коли російська армія була вибита з Бучі, українських вояків і бійців територіальної оборони зустріло розстріляне, зґвалтоване й розкрадене місто. Тіла десятків мирних жителів, яких путінські офіцери заборонили ховати, лежали посеред вулиць. На дорогах стояли розстріляні з кулеметів та спалені автівки тих, хто намагався евакуюватися. Сотні будинків, квартир і гаражів розграбували. У багатьох помешканнях після перебування в них російських солдатів смерділо. Очевидці кажуть, що ті лишили після себе великі купи лайна. Воно було на підлозі, на столах, на диванах. Окупанти ходили в туалет там, де жили та спали. Одне слово, по собі вони лишили купу сміття й непотребу. Хоча вони самі були тим сміттям і непотребом".

 "У підвалі одного з будинків російські окупанти влаштували собі казарму, а в приміщенні поряд — тортурну, де розстрілювали мирних жителів. З відходом путінської армії там знайшли тіла п’ятьох закатованих цивільних зі зв’язаними руками та простреленими потилицями. Ще в одному підвалі окупанти зґвалтували 25 дівчат і жінок віком від 14 до 24 років. Історії, які після Бучі розповіла Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова, були приголомшливі. Чотирнадцятирічну дівчинку з Бучі зґвалтували п’ятеро окупантів, і вона завагітніла. Одинадцятирічного хлопчика зґвалтували перед мамою, яку прив’язали до стільця, щоб дивилася. Двадцятирічну жінку одразу ґвалтували троє окупантів"

"Згадую історію про розстріл 55-річної жінки, яка вийшла на власне подвір’я. Колона росіян ішла повз неї, її розстріляли впритул. Старенька мати поховала вбиту доньку у власному дворі, бо по-іншому цього зробити не було можливості. Окупанти цього не дозволяли. Тільки уявіть собі це: посеред двору вирита могила, а в ній — поховане тіло твоєї дитини, і ти змушений жити з цим, ховаючись у погребі. І таких історій — тисячі".

Книгу вирізняють скрупульозний аналіз фактів і водночас простота й доступність їхнього викладу. Також слід відзначити відносно невеликий об’єм, який не перевантажує читача інформацією. Можливо, дещо з викладеного викликатиме у вас сумніви, але беззаперечно одне: це прекрасна, щира книжка, яка варта прочитання.

Сергій Руденко - ведучий телеканалу "Еспресо", автор книжок про оточення Ющенка, Януковича, Тимошенко. 2021 року в Україні вийшла його книга "Зеленський без гриму". У 2022 році ця робота перекладено 25 країнами світу. Видана у Німеччині книга увійшла у список бестселерів журналу Spiegel.

Юлія Юліна