— Романтичні історії про кохання завжди зігріватимуть душу читача, а якщо ще й події розгортаються у такому чудовому та загадковому місті, як Львів ХІХ століття. Вони по-особливому хвилюють серце та примушують його завмирати в передчутті дива, насолоди та можливості поринути в історію, яка дарує сильні емоції, шквал відчуттів та творить особливу і дуже затишну атмосферу минулих часів.

 

 

— Разом із головною героїнею Анною читач фактично проживає її життя. З нею закохується, проходить усі випробування, шалено та пристрасно любить, радіє життю, вирішує проблеми, поринає у щастя, з нею проживає найтяжчі моменти. А до людини, з якою фактично живеш одним життям, завжди маєш у душі не лише співчуття, а й трохи тепла, симпатії та розуміння.

 

 

— Улюблений персонаж — Анеля. Їй найважче у всій цій історії, її розумію та співчуваю їй по-особливому. Вона для мене — жінка дуже шляхетна, витончена, мудра, доволі стримана і така, яка має власну гідність та самоповагу, проте така, яка здатна також і на розумний компроміс заради своєї родини та дітей. Вона взагалі справжня львівська пані. Тип львів’янки, який мені імпонує з глибокого дитинства. Відразу після Анелі і дуже дотичним до неї є образ Терези. Теж улюблений персонаж. Далі йде Адам, тоді Анна та Люцина.

 

 

— Ні, в основу роману лягла не моя родинна історія. Мої бабця та дідусь по маминій лінії прожили довге і щасливе життя в одному шлюбі. Разом понад 60 років. По татовій лінії теж один шлюб та гарна історія кохання. На жаль, мама тата померла дуже рано від невиліковної хвороби. Коли татові було 16 років. 

 

А при написанні роману я, радше, знайшла натхнення в мемуарах, розповідях та реальній історії кохання Софії з роду Яблонських та польського драматурга графа Олександра Фредро. Це дідусь та бабця Андрея Шептицького. Жили вони у середині XIX століття, й у них теж було складне та заборонене кохання. Софія була одружена зі Станіславом Скарбеком, не дуже щаслива у шлюбі, і пройшли довгі десять років, перш ніж вона та Олександр Фредро змогли взяти шлюб.

 

— Продовження роману вже зовсім незабаром з’явиться в книгарнях України. Роман у процесі видавництва. Майже завершено. Зараз із нетерпінням очікую на те, щоб подивитися, як виглядатиме обкладинка. А роман називатиметься «Мелодія кави у тональності сподівання». Це друга книга у запланованій трилогії.

 

Оповідь розпочнеться у Львові, а потім перенесемося у Сокаль та маєток Анни поблизу Сокаля. Читач отримає відповідь на деякі запитання першої книги, проте основний розвиток сюжету планується у третій книзі. Друга книга більше  присвячена тому, як головна героїня поверталася у реальність, як долала труднощі та вчилася жити без Адама так, щоб знову радіти життю, почуватися впевнено та сподіватися на щастя. 

 

 

— У кожного свій шлях. У мене він доволі простий. Одного разу подала роман на конкурс «Коронація слова». Його не вибрали, і я більше рукопис нікуди не подавала. Звернулася у перше ж видавництво, яке мені сподобалося. Роман узяли.

 

Тираж був маленький, і я звернулася у Харківське видавництво «Клуб сімейного дозвілля». Там роман теж узяли. Всім подальшим завдячую лише читачам, їхній щирій прихильності та любові до роману. 

 

 

— Я шалено люблю каву. І, власне, саме зі спеціями: кардамоном, гвоздикою, цинамоном. Зварену у джезві. 

 

 

— Не так часто ходжу в кав’ярні. Мала улюблену кав’ярню «К кава», але вона зачинилася. Коли ж буваю у кав’ярнях, то головним для мене є все ж таки не заклад, а те, з ким саме я там кавую, про що розмовляю і якою є атмосфера кавування.

 

 

— У Львові маю дуже багато улюблених місць. Район Краківської вулиці, бо там мешкала моя родина ще з середини ХІХ століття і аж до появи совєтів у Львові. Люблю район Байків, це район вулиці Котляревського. Бо колись сама мешкала там і саме там зароджувалося моє кохання до чоловіка.

 

Того року ми з ним відсвяткували 20 років шлюбу. Люблю район Високого Замку. Там мешкала родина тата, мами, та й я у дитинстві. Люблю Кайзервальт, Стрийський парк, парк Знесіння... Зрештою, всю стару частину Львова. Нові райони не стали рідними. Досі не звикла, відчуваю себе там чужою.