У своїй книзі розкриваю характери героїв у діалогах або вчинках, — розповідає письменник Олександр Зубченко, 58 років. Його роман для підлітків "Перемагаючи долю" незабаром вийде у львівському "Видавництві Старого Лева". 2011‑го твір здобув першу премію конкурсу "Коронація слова" в номінації "Романи для дітей 13–18 років". Дія розгортається в Україні та за її межами у ХVІІ ст.

— Підлітком читав Андріана Кащенка, Андрія Чайковського. Я був читачем у кубі — поглинав усе. Зрозумів, чому мої друзі не любили читати: там було багато зайвих описів природи, довгих відступів — я це пропускав. Тому в моїй книзі ці описи короткі, щоб роман не був підручником із біології чи етнографії, — каже автор. — Розумію глибинну причину популярності книжок про Гаррі Поттера та інших фантастичних героїв. Зараз в Україні люди від християнства переходять до окультизму: легше повірити в те, що є чарівна паличка чи заклинання, які вирішують проблеми, ніж самому ставати кращим Мій головний герой — Іван, у 10 років потрапляє до Китаю.

Там Іван вивчав бойове мистецтво. Коли повертається на Січ, читач думає, що зараз він усім покаже свою майстерність. А виявляється, козак Максим Галаган знає і вміє навіть більше, бо був у боях. Вони стають побратимами. Є такий епізод: за героями женеться польський загін. Кінь Галагана спотикнувся і закульгав. Максим наказує побратимам іти, а він їх прикриє. Ті не хочуть кидати друга. Та він каже, що переріже собі горло, якщо не послухаються. Козаки ніби ідуть, але потім повертаються, бо не залишають у біді побратима.

Дуже тривожуся, чи знайдуть сучасні підлітки час на 560 сторінок тексту. Дав прочитати книгу двом донькам. Казав, щоб не хвалили мене, а знайшли за що критикувати. Вони нічого не знайшли, читали із захопленням, навіть їсти забували.

Перемогти можна тільки тоді, коли не зраджуєш себе, своїх друзів і землю. У козацьку добу війни були чеснішими. Це зараз можна лупити "Градом", не бачачи куди, а тоді був двобій. В Україні відбуваються страшні події. Та коли читаєш, які були раніше трагедії, а люди їх пережили — це вселяє надію. 

Катерина КИСЕЛЬОВА