Чи виникало у вас коли-небудь бажання плюнути на все, намалювати на своєму навчанні великий хрест або почепити на дверях кабінету табличку з написом «Утік безвісти» – і, набравши повні груди повітря, зануритися у світ мандрів? Мабуть, така думка час від часу навідує кожного з нас, ось тільки втілити її в життя наважуються одиниці…

Максим Кідрук, інженер-енергетик за освітою, 3D-програміст за фахом і невтомний шукач пригод за покликанням, у якийсь момент зрозумів, що жити треба так, як хочеться, – і почав подорожувати. Його пригодницька книга «Мексиканські хроніки» – «звіт» про першу серйозну мандрівку просторами Мексики – спочатку була належним чином відзначена на «Коронації слова 2009» (друга премія серед романів), а потім шалено полюбилася українським читачам, що є найбільшою нагородою для автора. Тепер шанс знайти щирих прихильників, а, може, й послідовників отримала друга книга Максима Кідрука – «Подорож на Пуп Землі», видана в двох томах. Шаленство, інтриги, небезпеки й водночас чисте невдаване захоплення красою і неймовірністю побаченого й почутого – все це наповнює розповіді українського «Кусто» особливою атмосферою, яка не дає читачам ані найменшої надії на нудьгу.

Про Рапа Нуї, або ж Те Піто о Те Хенуа («Пуп Землі»), або ж Мата Кітераге («Очі, що дивляться в небо») – тобто про острів Пасхи – Максим Кідрук читав іще в дитинстві. Проте, поглинаючи одну за одною книги видатних мандрівників, хлопець і не здогадувався, що й сам колись піде їхнім шляхом. Власне, чи справді він пішов «їхнім» шляхом, важко судити: враховуючи сучасні транспортні сполучення, наявність необхідних квитків, ціни на них і, зрештою, особисті зацікавлення та мрії, Максим склав власний маршрут. І хоча основним його пунктом був острів Пасхи – найвіддаленіший і найзагадковіший куточок нашої планети, – однак дістатися до нього мандрівникам: авторові та його другові Яну Фідлеру – випало через значну частину Південної Америки. Така ж довга дорога лежить перед читачами: аби потрапити разом із оповідачем на справжнісінький «край світу», нам належить прочитати обидва томи: перший – про планування подорожі та про неймовірні пригоди хлопців у Еквадорі та Перу, другий – про знайомство з Чилійськими землями та про «підкорення» таємниць острова Рапа Нуї. Проте для читачів ця подорож триватиме швидше, ніж для мандрівників: тоді як Максим із Яном блукали чужими світами півтора місяці, читач може здолати їхній довгий і небезпечний маршрут усього за день-два. Ще б пак! Книги написані так цікаво, що від них просто неможливо відірватися.

Найгострішою голкою, яка невидимими нитками пришиває наші погляди до сторінок, є постійне відчуття інтриги, напруги, непередбачуваності. Мандрівники раз у раз потрапляють у якісь халепи та небезпечні авантюри. То вони ледь не гинуть у сніговій бурі на найвищому діючому вулкані світу – Котопаксі, який знаходиться в Еквадорі – царстві вулканів. То стикаються зі справжніми розбійниками при перетині кордону до Перу. То застрягають машиною у найсухішій пустелі Атакама в Чилі. Та незважаючи ні на що, хлопці не відступають від своєї мети, більше того – опинившись одного разу на краю прірви, вони знову й знову заглядають в ущелину, захоплені відчуттям ризику й небезпеки. Вистачає у їхній мандрівці і гумору: кумедні ситуації, в які вони потрапляють, цікаві неординарні люди, з якими випадає знайомитися, та й, врешті-решт, дотепи й жарти самих Максима та Яна – все це змусить вас не раз усміхнутися, а то й просто-таки заходитися від сміху.

Переконливості та – що найважливіше – інформативності книгам додають своєрідні допоміжні матеріали: коротенькі історичні та географічні довідки, пояснення, карти, схеми, фотографії. Автор ділиться із зацікавленими читачами навіть списком літератури, проглянувши який, мимоволі ловиш себе на думці, що твоя книжкова мандрівка тільки починається… І хоча всі ці матеріали є лише додатковими елементами розповіді, вони не залишаються поза увагою, радше навпаки. Саме за допомогою додатків ви зможете дізнатися про те, як інки будували Мачу Пікчу – «місто в небесах», як іспанці завоювали Перу та зруйнували велику Імперію Інків, забравши в них 6000 кг золота (!), ознайомитися з коротким словником мови рапануї та побачити кам’яних велетнів моаі, а також усе, принаймні більшість того, що по-справжньому вразило б вас, якби ви були на місці автора.

Свою подорож до острова Пасхи Максим Кідрук не без пафосу називав Експедицією, хоча насправді вважав цю затію не більш ніж авантюрою. Але, треба сказати, перебіг мандрівки справді можна прирівняти до експедиційної. Звісно, ніяких важливих історичних або наукових відкриттів хлопці не зробили. Та все ж вони здійснили відчайдушну подорож, яка кардинально відрізняється від звичайних туристичних поїздок: знайомлячись із особливостями життя на певній території, пізнаючи природу тієї чи іншої місцевості, черпаючи відомості про історичне минуле певних поселень і народів, Максим і Ян намагалися підійти до всього якомога більше впритул – так, щоб не просто побачити інше, екзотичне за нашими мірками життя, а й зрозуміти і відчути його. Зрештою, сама книга «Подорож на Пуп Землі» є не просто невигаданою оповіддю одного шаленця, а справжнім українським дослідженням далеких земель, про які ми знаємо так мало. Адже недаремно Максим Кідрук став першим українцем, офіційно зареєстрованим на острові Пасхи.

Жанна Капшук