Загадкова програма «Українська книга»... Покликана вона підтримувати національне книговидавництво та забезпечувати вітчизняні бібліотеки необхідною та актуальною книжковою продукцією. Насправді процедура визначення пріоритетів в цій програмі дуже заплутана, а там, де відбувається процес розподілу коштів, завжди знаходяться незадоволені. Тому й виникає до «Української книги» безліч питань.

«День» неодноразово писав, що в минулий післякризовий рік недофінансування програми «Українська книга» стало болісним ударом по книговидавництвам. Довірившись державі, добросовісні українські видавці виконали свої зобов’язання по програмі, витративши на це власні кошти, повертати які держава не поспішала. Остаточно по «Українській книзі«-2009 з видавництвами розрахувались (невеликими частинами) тільки в серпні цього року. У тому ж серпні експертна рада Держкомтелерадіо розпочала формування остаточного переліку видавничих проектів, які підлягають державному фінансуванню в поточному — 2010! — році. «Цьогорічний відбір проходив із великими труднощами, — розповів «Дню» член експертної ради програми, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін. — У минулі роки кожен із експертів комісії робив свій вибір, про це повідомляв відділ, відповідальний за державну програму «Українська книга», де вся ця інформація зводилася в єдиний список, а потім методом рейтингового голосування створювався перелік видань, який вміщався в бюджетне фінансування. Цього року такий порядок було порушено. Частину списків особисто обробляв голова експертної комісії Сергій Іванюк, а інша частина створювалася за старою схемою. І вже в кінці серпня довелося доводити цю справу до логічного завершення — зводити два списки в один. Після зусиль комісії такий список було створено, але він вийшов значно більшим, ніж передбачало державне фінансування. Потім цей список ще неодноразово опрацьовувався, при чому подеколи й самим головою комітету».

У результаті такого відбору «Українська книга» знову здивувала світ. Цього разу — переліком затверджених видавничих проектів і їхньою вартістю. Всього, як зазначає «Комерсант-Україна», в цей список увійшли 117 видань на суму 19,7 млн. грн. Також у цьому переліку — 60 позицій на суму 13,3 млн. грн, підготованих, але не виданих 2009 року. Найдорожче з цих видань — фотопроект українською та англійською мовами Євгена Дерлеменка «Парки Києва» (1 тис. примірників — 450 тис. грн). Випуск тому «Київ» 28-томної енциклопедії «Звід пам’ятників історії й культури України», головою редакційної ради якої є голова Верховної Ради Володимир Литвин, обійдеться в 400 тис. грн (2 тис. примірників). 370 тис. грн бюджетних коштів буде витрачено на випуск 2 тис. примірників книги академіка Петра Толочка «Історія України 1800—1921 років». На випуск трьох тисяч примірників збірки спогадів ветеранів Великої Вітчизняної війни «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» планується витратити 352,8 тис. грн. Автори програми також мають намір перевидати твори Павла Тичини, Олеся Гончара, Ольги Кобилянської та ілюстроване видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. На «Кобзаря» планується витратити 384,75 тис. грн.

Дорожче, ніж Шевченко, державному бюджету обійдеться твір міністра Кабінету Міністрів Анатолія Толстоухова «Харцизьк: час, події, люди», видання першого тому якого накладом 1 тис. примірників коштуватиме 350 тис. грн. Такому виданню в самому Харцизьку зраділи. У філії №2 Харцизької бібліотеки «Дню» розповіли, що така книга (перше її видання побачило світ 2009 року) зараз є тільки в читальному залі, і оскільки вона дуже дорога, відвідувачі користуються нею тільки під наглядом бібліотекарів. Безперечно, написати про маловідомий країні Харцизьк — справа гарна. Але чи гарно бути благодійником за державний кошт?

Директор Житомирської обласної бібліотеки для дітей Ольга Лепілкіна зізнається, що не зовсім розуміє, чому в перелік було включено саме видання про Харцизьк. Ольга Григорівна каже, що з цього переліку справді важливим є видання книги про Другу світову війну: «Ми нещодавно переглядали всю літературу, яка є у нас на цю тему. Сучасних видань цієї тематики фактично немає. Яким чином працювати з дітьми — не знаю». У Житомирській бібліотеці для дітей переконані, що держава повинна більше уваги приділяти україномовній дитячій та підлітковій літературі, особливо якісним художнім творам — фантастиці, пригодам, історичним романам.

Крім того, бібліотеки фактично не отримують літератури для дошкільнят і учнів молодших класів. «Загалом, — підсумовує Ольга Лепілкіна, — наша бібліотека порівняно непогано укомплектована. У 2008 році ми отримали 80 тисяч гривень на закупівлю літератури, цього року — 98 тисяч гривень. Значно гірша справа в сільських книгозбірнях. Мені шкода тих бібліотекарів. Їм навіть немає чого людям запропонувати». Цікаво, чи врахувала таку ситуацію експертна рада Держкомтелерадіо, складаючи перелік літератури?

«Минулого року бюджетом було передбачено виділення 1 млн. 700 тис грн. для поповнення бібліотечних фондів — ці кошти так і не з’явилися, — пояснює біду сільських бібліотекарів Олександр Афонін. — Цього року передбачалося 11 млн. грн., але в липні вони були секвестровані. Така ситуація повторюється з року в рік. Тому сьогодні будь-яка книга, яка надходить до бібліотек, є великим благом».

На жаль, дотелефонуватися до сільських бібліотек і спитати, чи першочергово цікавить їх «Звід пам’ятників історії й культури України» або «Історія України 1800—1921 років» після кількагодинних спроб ми так і не змогли. «У сільських бібліотеках не те, що телефонів, там опалення немає!», — пояснила нам бібліотекарка однієї з районних книгозбірень, і попросила: «Ви ж моє прізвище не пишіть — я до пенсії допрацювати хочу».

...Загалом за словами голови Держкомтелерадіо Юрія Плаксюка на виконання програми «Українська книга«-2010 передбачено 33 млн. грн. «Я можу висловити сумнів, що ця програма буде реалізована за той час, який залишився до кінця року. Оформлення всієї необхідної документації, проходження всіх необхідних рішень через Мінфін, Казначейство займає стільки часу, що навряд чи можна встигнути реалізувати цьогорічну програму», — говорить Олександр Афонін. То якийсь сенс у діяльності такої програми? Може, кошти, що витрачаються на державне замовлення, а також на діяльність експертної комісії розподілити серед бібліотек, а видавництвам — створити нормальні умови для роботи? Правда, кілька чиновників залишаться без посад...

КОМЕНТАРI

Олег КОЦАРЕВ, письменник, журналіст:

— На мою думку, за державний кошт потрібно видавати ті некомерційні значущі для суспільства проекти, за які не візьмуться інші гравці книжкового ринку. А напрямків такої літератури багато. Це могли би бути дослідження з української історії, історії української літератури, історії мистецтва, зрештою, твори наших сучасних письменників... До речі, у багатьох європейських країнах такі соціально-важливі книжки видають фонди, які створюються саме з цією метою. У цьому є певна перевага: тоді держава не втручається у відбір, що друкуємо, а що — ні, натомість його роблять експерти. Але все одно непогано, коли держава опікується книжками.

Я назву лише кілька авторів, які варто видавати державним коштом. Знаю, що готується до виходу книжка Олега Лешеги. Було би незле таких авторів підтримувати. Між іншим, колись існував так званий президентський грант — видання книжок на кошти президента. Не знаю, чи грант ще існує. Часто ті гранти вигравали молоді талановиті письменники, наприклад Павло Коробчук. Мені відомо, що він досить довго готував видання нової книжки: то воно планувалося в одному видавництві, то в іншому. Врешті-решт збірка вийшла. А це — цікавий автор, якого могла би держава підтримати. І таких імен багато. Гадаю, якби держава турбувалася тим, щоби справді видавати книжки, непопулярні в такому широкому попсовому розумінні, то вибір хороших авторів був би доволі широкий.

Ростислав СЕМКІВ, директор видавництва «Смолоскип»:

— Цьогорічні результати конкурсу державної програми «Українська книга» можна адекватно оцінити, лише знаючи, якою є процедура прийняття рішень. Адже конкурс є прозорим настільки, наскільки зрозуміло, хто приймає рішення та в який спосіб. А вже маючи цю інформацію, ми будемо довіряти або не довіряти зробленому вибору і відповідно реагувати на оприлюднений список книг. Окрім того, чи знаємо ми, які видання загалом брали участь у конкурсі? Адже це теж важливо: були обрані найкращі серед запропонованих книг чи ні? Разом із тим я вважаю, що держава насамперед повинна власним коштом перевидавати твори українських класиків, можливо, з коментарями відповідних фахівців. Також нам не завадила б масштабна програма з перекладу світової літератури українською мовою. Крім держави, за таку програму та її фінансування ніхто відповідати не може. Водночас, коли держава починає фінансувати такі речі, це спричиняє акумулятивний ефект у власній літературі. Свого часу в Латинській Америці розпочали масштабний переклад найновіших європейських та американських видань. Відтак, починаючи з шістдесятих років, ми спостерігаємо зростання латиноамериканської літератури. У результаті новітній перуанський письменник Маріо Варгас Льоси став лауреатом Нобелівської премії з літератури за 2010 рік. А ми питаємо, чому в нас немає нобелівських лауреатів? Тому що ми дуже мало знаємо про те, яким є світовий літературний процес. Що стосується підтримки молодих авторів, то вони спершу повинні довести, що їх варто видавати. Звичайно, має бути державний конкурс для молодих письменників. Але це не завдання програми «Українська книга». Є окремий державний конкурс «Гранослов». Інше питання — як він функціонує та коли востаннє видавалися книги його лауреатів. Звичайно, держава має дбати про молодих авторів. Раніше у Спілці письменників функціонував так званий комітет молодого автора, який відповідав за те, щоб молоді таланти не загубилися. Проте кілька років тому його розформували.

Ольга Решетилова