У той час, коли чимало критиків та авторів загострено агітують на підтримку виразно сюжетної прози, коли трендом часто вважається її зрозумілість і ясність, Костянтин Москалець узяв і опублікував книгу абсолютно орнаментальної, вигадливої, медитативної прози під химерною назвою «Досвід коронації». Та ще й одержав за неї «Книжку року».

Проза Костянтина Москальця сповнена метафор, фантасмагорійних відступів, алюзій і цитат, особливо поетичних. Подібні тексти іноді називають «прозою поета». Москалець полюбляє також бавитися з мовою – переставляти літери, вибудовувати веселі ряди співзвучних слів, викликати міжмовні та міждискурсивні асоціації. І робить усе це нахтненно, легко й романтично. Інакше кажучи, книга приречена бути читвом для вельми вузького кола любителів «запаху слів», властиво, справжніх цінителів, а заразом має шанс набути ознак культовості. Як завдяки яскравому письму, так і через деякі особливості сюжету, котрий, хай як він викручується, розгледіти можна і треба.

Перший, найбільший і найкращий текст книги – «роман» із назвою «Вечірній мед» – є історією з життя творчої «богеми». Історією про поета Костя (неважко здогадатися, про кого йдеться, але, можливо, колись прочитання цього твору стимулюватиме цікавих читачів до біографічних екскусрів), його кохану і друзів. Усі вони музиканти, художники, поети, філософи, всі шукають, веселяться і сумують, видозмінюючи, калейдоскопіюючи довколишню реальність (чи «реальність») самою своєю присутністю. Так утворюється майже типовий модерністичний міф із потужним алюзійним підмурівком аж до Джойса включно (не беруся, щоправда, стверджувати, чи мав Москалець на увазі останнього).

Важко чітко сказати, чи «житіє митців» є тлом для любові й самотності, чи навпаки. У різних десятиліттях, у різних містах і країнах на тлі розмов і витівок героїв відбуваються двобої між усеохопністю мистецтва та його маргінальною непотрібністю, між прагненням людей любити та бути разом і неможливістю навіть зустрітися. Кохана Костя чи не раз на кілька років приїжджає в Україну, і їхні коротесенькі зустрічі, описані спокійно, врівноважено та уповільнено, залишають вельми болючий присмак.

З мистецтвом усе не набагато простіше. «Деміурги» мусять грати на вулиці для перехожих, підробляти халтурою, сидіти на хлібі й воді та в інші способи переживати конфлікт вільної творчості з матеріальним світом. Ось Кость тягне в метро пакет з авторськими примірниками своєї поетичної збірки, книжки розсипаються, а перехожі наступають на них, а то й відверто глузують з автора. Лише актом спалення цих книжок вдається привернути увагу до них – такий перфоменс радісно знімає телебачення. Та головне тут, здається, не увага суспільства, а енергетичні перепади між творчістю та її матеріалізацією, реальністю і світом ідей, думками й відчуттями. Значною мірою, і «Вечірній мед», й інші твори «Досвіду коронації» присвячено пошукам рівноваги.

Інші твори – це, передусім, «Досвід коронації», у різні боки викручена й обіграна стандартна історія про доньку воєначальника, яка втікає від батька до його ворогів. А також «Дев’ять концертів», «Споглядання черешні», «Сполохи», «Нові сполохи», «Людина на крижині», «Місяць милування місяцем», тексти, що їх жанрове визначення коливається десь поміж новелою, притчею та есеєм. Вони загалом справляють дещо слабше враження, ніж «Вечірній мед», бо, сказати б, менш пружні й цілісні, а може, менш натхненні. Втім, це теж доволі цікаві речі, котрі багато в чому продовжують і формальні вправи, і роздуми, що з’явилися на початку книги.

Формалістична радість і безтурботність книги «Досвід коронації» контрастує з доволі сумним ходом подій, із духом невблаганної минущості. Одним із втіленням такої роздвоєності (можливо, рятівної) є фінал «Вечірнього меду». В електричці в Костя на плечі опиняється янгол і дозволяє йому ненадовго побачити кохану, котра насправді перебуває за багато кілометрів звідси. «Побачення» коротке, несподіване і щемке, герої не розгублюються, не знають, що сказати одне одному (Андруся, до всього, ще й накурена) та декламують разом спільний улюблений текст. Дуже виразний тріумф самотності, котрий, однак, засвідчує можливість дива. Костянтин Москалець залишає шанс і робить це цікаво і смачно.

Олег Коцарев