13-річний підліток, зображений у вигляді полохливого кролика, рефлексує над своїм життям і світовідчуттям. Його екзистенційні переживання описано словами «безсенсовість», «бути собою», «боятися», «єдність» та іншими, не менш серйозними, що складаються в короткі, влучні й ліричні фрази. Експресивні й атмосферні малюнки авторки не просто ілюструють текст, але й мають свої сюжети.

 

Гіперчутливість, вразливість, самотність, страх, складність комунікації, внутрішня розгубленість – ось воно, пекло підліткового віку, про яке ми схильні забувати, щойно вирвавшись із нього. Але тим, хто саме його переживає, можуть стати в пригоді подібні книжки, адже вони показують спільність досвіду.

 

«Про це говорять лише з кроликами» – уже друга книжка Анни Хьоґлунд українською мовою. Торік у «Видавництві» вийшла друком «Бути мною» про дівчачий досвід фізіологічного та психологічного дорослішання. Сама ж письменниця є однією з гостей «Книжкового Арсеналу», що стартував у Києві.

 

 

 

Перед нами щоденник дівчини Лілії, в якому вона розповідає про школу, подруг, хлопців, навчання, канікули, дискотеки та інші речі, емоції, сподівання та перипетії, які наповнюють життя старшокласниці наприкінці 90-х – на початку 2000-х років у невеликому українському містечку. Наприкінці книжки Ліля – уже першокусниця.

 

Впізнавані, буденні, часом трагікомічні ситуації, як елементи мозаїки, складаються в непростий досвід дорослішання й формування особистості. У повісті немає стрункого сюжету й гострої інтриги, властивих більшості янг-едалту як жанру. Проте з перших же рядків читач, навіть якщо він скептично налаштований щодо української підліткової літератури, непомітно втягується й невдовзі виявляє, що захоплений розповіддю.

 

Тут танцюють під «Земфіру» й «Руки вверх», спілкуються вдома українською, а з однолітками російською, бунтують проти неадекватної вчительки, їздять на олімпіади, мають одну пару взуття на сезон та просять маму пошити блузку, щоб було в чому піти на дискотеку… А головне, говорять і думають так, як говорили й думали ті покоління. Анастасії Левковій вдалося створити правдиві підліткові голоси в автентичному антуражі описаної епохи. І саме ця достовірність, чистота звучання та здорова, м’яка іронія, вочевидь, і тримають увагу читача.

Важко прогнозувати, як сприймуть текст молодші покоління, не знайомі з описаними реаліями. Чи буде він їм так само близьким і зрозумілим, чи не породжена левова частка його привабливості ностальгією? Це покажуть читацькі відгуки, а поки ж – запрошуємо до читання.

 

 

Резонансну підліткову книжку написано на основі реального експерименту, який провів каліфорнійський учитель в 1960-х роках. Спершу всю «драму» виклали у звіті, згодом з’явився кіносценарій, і лише потім – сама повість.

 

Учитель історії Бен Росс розповідає старшокласникам із благополучних родин про Другу світову війну, демонструючи кадри кінохроніки. Учні не розуміють, як така кількість звичайних людей, аж ніяк не психопатів, могла підтримувати жахіття на зразок Голокосту, жертвами яких стали мільйони. Це спантеличує і самого вчителя (Ганна Арендт уже написала про «банальність зла», але ще не всі про неї чули). Він пропонує учням «розіграти» в класі нацистські лозунги подібно до того, як на уроках правознавства розігрують судовий процес, а на уроках літератури – п’єсу.

 

Несподівано лозунги почитають працювати. Спершу вони приводять до перемоги спортивну команду, потім виводять в лідери білу ворону класу, тоді сприяють самоорганізації учнів, і зрештою щасливі американські підлітки-індивідуалісти без особливих зовнішніх зусиль перетворюються на готовий будівельний матеріал для тоталітарного суспільства. Поступово ситуація виходить з-під контролю.

 

На полицях книгарень в Україні вкрай мало дитячих і підліткових книжок, які б якісно осмислювали історичну травму, тоталітаризм та світові катаклізми. «Крадійка книжок», «Усе те незриме світло», «Потерчата», «Від війни плачуть» та ще кілька книжок – ось і весь скромний набір. Сподіваємося, услід за «Хвилею» до нас прийдуть нові переклади та оригінальні твори на цю тему.

 

 

Перед нами найсвіжіша книжка від англо-американського майстра фентезі, дуже оперативно перекладена українською. Попрацювати над переказом скандинавських міфів, які завжди неймовірно надихали його самого, Ґейман пообіцяв своєму видавцеві ще багато років тому. Новинка вийшла друком лише навесні 2017 року, і письменник відразу вирушив із нею в тур по США. Про це можна прочитати в нашому репортажі.

 

«Скандинавська міфологія» – це кросовер, який можуть читати і підлітки, і дорослі. Він написаний жваво й динамічно. Не пропустіть нагоди з головою поринути в світ Тора і Локі, Одіна, велетнів та інших неповторних персонажів давніх міфів в інтерпретації автора «Книги кладовища», «Кораліни» та «Зоряного пилу». До речі, усі названі книжки теж є в українському перекладі.

 

 

Кейт – першокурсниця, але замість ентузіазму, цікавості й утіхи від нової свободи відчуває лише страх, скутість і бажання сховатися в щонайглибшу нірку. Усе нове й незнайоме навколо неї – суцільний стрес.

 

Втечею від реальності для дівчини є творчість – вона пише фанфік шалено популярної серії книжок про хлопчика-мага Саймона Сноу (ніжний привіт Джоан Ролінґ). Його історію як роман у романі ми прочитаємо теж.

 

Ровелл, яку читач уже знає за неймовірно популярним у світі підлітковим романом «Елеанор і Парк», перекладеним українською торік, як завжди «гостросоціальна». У «Елеанор і Парку» піднято теми булінгу, ксенофобії, насилля в родині. У «Фанатці», уперше опублікованій того ж року, що й «ЕіП», авторка не тільки дає зріз фан-культури й світовідчуття гіка, але й достовірно зображає внутрішній світ людини із психічним розладом – соціофобією.

 

Історія Кейт, попри тривожний початок і нагнітання напруги, не розчарує любителів щасливих і романтичних фіналів, потішить любовною лінією й підбадьорить прикладом того, як можна навіть у найкритичнішій ситуації все ж набратися рішучості й почати вирішувати життєві проблеми.