Добро – це коли я відберу чужих жінок і корів,

а зло – коли відберуть моїх.

( З розмови між представником африканських народностей та християнським місіонером)

Для пересічного українця, за рідкісними винятками, невідомі імена фінів письменників, філософів, культурологів, літературознавців, спортсменів, вчених чи політиків. Це могло б бути непоганою передумовою до зацікавлення книгою фінського філософа, теоретика літератури та письменника Тармо Куннаса в сучасного українця, який прагне розширити свій світогляд та не цурається дізнаватися щось нове. Але в першу чергу, ця книга, безумовно, зацікавить всіх, хто цікавиться літературою, образотворчим мистецтвом та й кінематографом.

Автор у своєму творі робить спробу препарувати мистецтво та класичну літературу, щоб показати присутнє в них зло. Куннас стверджує, що його «книжка зриває зі зла маски і <…> зіставляє правду в мистецтві й літературі з нехудожнім знанням про зло», хоча й добре розуміє суб’єктивність інтерпретації добра та зла кожною людиною. З іншого боку, Олександр Юдін, який написав передмову до книги звертає увагу на те, що «Література виступає для Куннаса дослідницьким полем для розгляду й аналізу моральних проблем, що у той чи інший спосіб мають дотичність до політичних матерій».

Книга поділена на два розділи: перший «Однозначне зло» за обсягом значно менший, ніж другий – «Багатозначне зло», в якому поняття зла піддається глибокому аналізу і досліджується імморалізм в літературі.

У першій частині Куннас не оминає увагою Старозавітні тексти, «Едип-цар» Софокла, «Процес» Кафки, п’єсу Е. Йонеско, поезії Ґ. Бенна, картини А. Ґаллен-Каллели, Н. фон Дарделя , німецький фільм Ф.-В. Мурнау «Носферату» чи радянський фільм С. Ейзенштейна «Броненосець «Потьомкін»» та багато інших творів людського генія, які відображують абсурдність та моторошність зла не тільки в класично-зрозумілому сенсі, але й як пропагандистського знаряддя чи протесту. Він звертає увагу на те, що «Зло – це не лише прояв трагічного нещасного випадку чи людської злоби та порочності, зло ґрунтується й тримається на людській необізнаності й нерозумності».

У другій частині автор зосереджує увагу на тому, чи зло можна виправдати високою метою та як відбувається маскування зла під красу чи добро. Харизма зла, його імморалізм та секуляризованість теж потрапляють під пильне око Куннаса. Він аналізує «Державця» Макіавеллі, «Злочин і кару» та «Братів Карамазових» Ф. Достоєвського, «Іммораліста» А. Жида, «Так казав Заратустра» Ф. Ніцше, п’єси Дж. Б. Шоу, міф про Фауста та його відображення в літературі, картини Ф. Ропса та Л. Коринта і багато інших творів літератури та мистецтва на прояви в них багатогранності зла.

Не забуває Куннас і про твори фінських поетів та письменників – вірш «Юлермі» Е. Рейно, п’єсу «Довічна боротьба» Й. Ліннанкоскі, роман «Маталеена» Й. Лехтонена та твори інших літераторів дозволяють читачу не тільки поглибити знання з фінської літератури, але й дослідити прояви зла в ній.

Автор добре розуміє, що зло глибоко приховане в душі кожної людини, а жорстокі та жахливі умови існування роблять людину озлобленішою, відповідно «Найчастіше зло творить і трактує людина, тому їй нелегко дати йому визначення. <…> Людське трактування зла працює таким чином, що людина схильна бачити зло навіть там, де ніякого злого умислу немає, а просто стався нещасний випадок». Звісно, Куннас розуміє, що «Людина – не янгол і не учень диявола. Міф про людську злобу – не найкращий стимул людського саморозвитку». З іншого боку, зло не може існувати без антагоністичного йому добра. А тому, щоб помітити зло, спочатку потрібно визначити, що ж є добро. Читаючи книгу, можна зробити висновок про неоднозначність, багатоликість та відносність зла.

Для українського читача книгу адаптували Ірина Малевич та Юлія Стояновська. Завдяки їм книга, не зважаючи на певну академічну серйозність, читається легко та цікаво. Наприкінці книги, що характерно для серйозної наукової праці, розміщені список джерел і посилання на них, а також іменний покажчик.

В сучасних реаліях книга є не тільки цікавою, але й актуальною, вона дозволяє глибше поглянути на сутність зла, його прояви в літературі та мистецтві. Відповідно, книга буде цікава не тільки літературо-, та мистецтвознавцям, культурологам чи філософам. Вона має всі передумови зацікавити будь-якого читача, що схильний до глибокого аналізу та переосмислення прочитаних текстів та готовий вникнути в символіку образотворчого та інших видів мистецтва.

Микола Петращук