Уміння дружити й цінувати дружбу, подолання маленьким сміливцем страху перед великим світом (адже там стільки невідомого, тривожного), етапи набуття нового досвіду – ці теми актуальні для кожної дитини. Книжка розповідає про своєрідну ініціацію, вихід із дому. Про те, що справжня дружба дає тепло, безпеку, затишок, а подружитися можуть навіть дуже несхожі істоти. Потреба дружити є в кожного.

Історія психотерапевтична, обережно й лагідно розширює обрії перед головним героєм, тобто й перед читачем також. Ілюстрування дещо незвичне для українського простору – химерне, однак запеклі читачі завжди хочуть вийти за межі чинної пропозиції.

У селі Вілаберде того дня годі було чекати чогось хорошого. Періщив дощ, завивав вітрище. А вночі на фермі народилися вони – біле і чорне, велике й маленьке – кошеня і телятко. Дівчинка Кандела мала звичай називати домашніх тварин за допомогою карти, заплющивши очі й тицяючи пальцем на територію певного континенту. Цього разу була черга Африки. Так кошеня назвали Нілом, а теля – Занзібаром. Малята потоваришували й стали нерозлучними. Якось у перший день літа Ніл не знайшов свого друга у звичному місці, у стійлі. І згадав, як знайомий кінь розповідав, що все літо й осінь корови проводять на пасовищі. Дорога туди довга, а ліс сповнений паразитів. Ніл не знав, що воно таке, і всю ніч провів у роздумах. А зранку вирушив у мандри.

Було страшно, адже він ніколи так далеко не відходив від домівки. Але нові лісові запахи й співи пташок додали кошеняті ентузіазму. Ніл побачив багато нового, а заночувати мусив на дереві під гойдання вітру. Перетнувши річку наступного дня, він нарешті дістався до пасовища, на якому корови плавали, наче острівці у трав’яному морі. Усі зацікавлено розглядали прибульця. Та Ніл уже знайшов Занзібара й познайомився з охоронцем стада, псом Сахарою. А вночі спав поруч зі своїм другом під зоряною ковдрою.

Отож, дружімо й подорожуймо. Однак пам’ятаймо, що вдома – найкраще.

Олена Забара