«Маленька Джіні кілька місяців писала в ньому, розповідала мені про всі свої мізерні турботи і прикрощі… Страшенно нудно було вислуховувати дурненькі одкровення одинадцятирічної дівчинки.» – згадує згодом Той, кого не можна називати.

Схожі враження можуть виникнути у дорослого читача й при читанні найновішої книжки Ніни Ґрьонтведт «Абсолютно нецілована». Це продовження знаної в Україні книжки «Привіт, це я» про життя дівчинки на ім’я Уда Андреа. І це справді щоденник, у який Уда записує геть усе, що з нею відбувається, що вона робить, про що мріє, чого побоюється, на що сподівається… Для відтворення цієї щоденниковості – відчуваю – верстальникам довелося попрацювати понаднормово. Зате результат справді тішить – записи і нотатки, виконані різними шрифтами, малюнки на полях, вклеєні фото і рецепти страв…

До речі, картинки авторські, деякі трохи модифіковані, бо містять написи. Різношерста структура книжки полегшує читання, якщо ви не надто любите власне читати. Цим книжка трохи подібна за раніше виданий в Україні бестселер «Щоденник слабака» Джефа Кіні. Між тим, порівняно зі «Щоденником», «Нецілована» дуже багатопланова, хоча трохи й трафаретна.

Хоча «Абсолютно нецілована» – це сиквел, однак читається як окремий твір зі своєю історією і наріжним конфліктом. Тож читачі, яким не пощастить знайти давнішнє видання «Граней-Т», можуть не хвилюватись. Зате ті, хто першу історію читав, неодмінно відзначать дорослішання головної героїні. У першій книжці Уда відчуває зміни смаків та вподобань, які з нею відбуваються, але намагається їх не помічати, ба навіть протистоїть їм. Тепер же вона стрімко наближається до підліткового віку, наголошуючи, що у свої дванадцять вона вже не дитина, а «юнка». У першій книзі дівчинка соромиться і притлумлює свою симпатію до хлопчика, тепер вона нею втішається, осмислює, переживає і виливає у щоденнику. Але в іншому – це та ж сама Уда Андреа, якій все так же подобається гойдатися на тарзанці, сидіти на платформі на дереві, майструвати разом із татом. А найцікавіше, що все це дивовижним чином вміщається у одній дитячій голівці.

Важливою рисою книжки є відсутність розриву дитини-дитини і дитини-підлітка, авторці дуже вдало вдається показати детермінованість подій та взаємозв’язок минулого і сучасного в розвитку особистості. Стосунки з однолітками і не менш складні стосунки з батьками еволюціонують, але базові цінності лишаються ті ж самі – приязнь, довіра, розуміння. Виявляється, щоб донести це до дитини-читача не потрібне моралізаторство, досить просто веселої оповіді з картинками.

Наостанок, хочу додати, що саме ця книжка має всі шанси перемогти в неоголошеному конкурсі на найкращий опис любовної сцени в підлітковій літературі. Хіба зможе когось лишити байдужим описаний у ній пристрасний поцілунок з… а втім – читайте самі.

Думаю, така книжка стала б у пригоді, приміром, самій Джіні Візлі. Вона помогла б зрозуміти, що насправді вона у своїх гризотах не одинока і на всі хвороби існують давні і перевірені ліки. Артур Візлі, прочитавши «Абсолютно неціловану», знав би, про що варто поговорити з донькою під час Різдвяних канікул і вчасно розпізнав би симптоми. А Гаррі… Гаррі достеменно знав би, як порвати з Чо і ходити з… ну, ви розумієте.

І тільки Томові Редлу від цієї книжки самі прикрощі та гризоти.

Т. Я. Р.

Володимир Чернишенко