Нещодавно я застрибнула в потяг метрополітену і майже відразу відчула, що люди перебувають в напруженні. Ми стояли. Хоч і на станції, але стояли вже, як виявилося, більше за дев´ять хвилин. Люди говорили по мобільним із друзями та родичами, хтось просив перевірити, чи немає інформації в інтернеті. Хтось намагався щось віднайти самотужки. Водій потяга мовчав. Ми продовжували стояти, напруження посилювалося.

Власне, достатньо було, щоб він сказав: "Шановні пасажири, у нас технічні непорозуміння, ми зараз їх долаємо".

І потім, що надзвичайно важливо, не зникав. Нам потрібно було чути його голос. Направду, неважливо навіть знати, коли ми вирушимо далі, неважливо навіть знати, чому ми не вирушаємо і що зараз робиться, важливо знати, що він з нами. Він про нас думає, він до нас говорить.

Зрештою, потяг рушив. Ми заспокоїлись. Але я все думала про голос водія. Наскільки він був потрібний. Зараз, на мій погляд, відбувається те саме в масштабах країни.

Нам потрібно чути голоси наших владників. І не для того, щоб вислухати чергову пафосну промову, не для того, щоб привітати нас з державним або релігійним святом, не для формального звітування, не для того, щоб дивитися популістичний кримінальний серіал на Facebook-сторінці міністра внутрішніх справ.

Ми хочемо чути чіткі відповіді та належні пояснення.

Скільки злочинів скоєно в зоні АТО, чи порушені кримінальні справи?

Чому ніхто не реагує на численні заяви про корупцію з перепустками з/на підконтрольні Україною території? Скільки покриватимуться грабежі на блокпостах? Чи щось робиться з вбиваючим бійців алкоголем в армії? Чи готові програми психологічної реабілітації для вимушених переселенців, бійців АТО та членів їхніх родин?

Чому прокурори діють в рамках корпоративного "покривання" правопорушень та бездіяльності один одного? І як на це реагують ті з вас, що відповідають за їхнє призначення?

Чому VIP-затримані завжди мають можливість вчасно втекти з країни закордон, а пенітенціарна система стогне від людей, запроторених туди за дрібні злочини? І чому ніхто за це не відповідає? Ані судді, ані прикордонні та митні служби, ані правоохоронці?

Чому очільник міліції одного з регіонів, перед очима котрого, а може і не тільки перед очима, проходили каравани контрабанди, не зазнав, бодай навіть дисциплінарного провадження, а пішов вище кар´єрними сходами?

Чому досі працюють в залах судових засідань, в своїх кабінетах, на дорогах - судді та правоохоронці, які були причетні до неправомірних дій, ухвалювали неправомірні судові рішення, складали фальшиві протоколи, спрямовані проти активістів Євромайдану?

Чому досі ніц не зрозуміло із тим, хто відповідатиме за насильницькі смерті на Євромайдані, а вже і воєнні злочини?

Чому схеми "розпилу" бюджету продовжують працювати, просто у "годівничок" поставлені інші люди, а при деяких залишилися й ті самі?

Що змінить в житті громадян нова Конституція України, якщо реальним поділом влади на три гілки є корупція-зброя-нехтування правом і законом?

З людьми потрібно вміти розмовляти. Рівень зневіри до влади такий, що вся вона давно вже у прірві, і не думає сама себе витягувати. Розмовляти не пакунками гречки, не гаслами, не популістичними заявами і не пускаючи блискавки з-під окулярів.

Треба зрозуміти, що ви не живете і не працюєте захищені принципом: "Не питають - не кажи".

З вас завжди спитають.

Вчіться говорити, пояснювати не тільки свою дію, але і бездіяльність! Насамперед, бездіяльність. Вчіться, бодай, говорити, якщо нічого не збираєтеся або не вмієте робити…

В літній кав´ярні звучала грайлива італійська музика, під таку музику уявляєш, як тонка дівчина танцює на площі, хлопці наввипередки їдуть велосипедами, велика родина із жартами та усмішками їсть кавуна. Аж раптом нас накрила тиша, і я побачила, як всі відвідувачі закладу завмерли, здалося, зараз прозвучить тривожний голос, котрий донесе до нас чергову страшну звістку. Втім, за мить залунала музика, всі повернулися до своїх справ.

Однак наскільки було помітно, що кожний та кожна з нас настільки знервовані та зневірені, що очікують лишень на страшні новини.