Для українських читачів ця ніша досі закрита з причин не так комерційних, як світоглядних. Намалював книжку титулований (півтора десятка нагород) іспанський художник Рамон Тріго, а текст вигадала його донька Бланка.

У багатьох історіях мовиться про те, що в небі можна побачити білих привидів. З інтонаційним наголосом на слові «білих». Що ж тоді ОТЕ ЧОРНЕ, що видно з вікна одній дівчинці? Оповідь, власне, й ведеться від її імені. Вона чесно зізнається, що не знає, що це. Достовірно відомо, що воно велике, більше за саме вікно. Однак дівчинка розмірковує і пропонує свої версії. Це може бути чорний янгол, гігантський кажан, нічний монстр, велика темна хвиля, вампірка з довгими чорними косами, вампір у довгій чорній мантії, тінь мухи, що сіла на маяк… Хтозна, що воно, оте чорне. Однак маленька сміливиця все одно щоночі чекає на нього біля вікна.

За цими кількома реченнями дуже простенького тексту проглядає цілий спектр емоцій. Страшно, але що ж воно таке? Це не той жах, від якого хочеться заховатися під ковдру з головою і кликати маму чи тата на допомогу. Це страх на межі з… бажанням потоваришувати. Це містерія ночі, без якої стає нецікаво, адже вдень усе має зовсім інші кольори. Це загадка, яка пробуджує уяву і породжує химерні образи. Це здивовані очі невгамовного дітиська, яке неодмінно полізе туди, куди не слід.

Не занурюючись у хащі вікової психології, всі ми знаємо про періоди зацікавлень чорними кімнатами, з яких викочуються чорні труни, а звідти вилазять чорні волохаті лапи і т. д. Різного роду страшилки – це багатий пласт дитячого фольклору. І ніколи «щось чорне і страшне» (а воно СПРАВЖНЄ!) не перестане цікавити дітей, скільки б їхні батьки не боялися купувати їм чорних книжок. Полоскотати собі нерви – це так драйвово. Що великому, що малому.

Олена Забара