Дослідження компанії GFK Ukraine показало, що трійка лідерів найвідоміших українських видавництв цьогоріч не змінилася: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Ранок» та «Клуб сімейного дозвілля». Директор «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» Іван Малкович у розмові з «Днем» розповів про те, що особисто йому допомагало не покладати рук у ці тривожні місяці, поділився спогадами про читання книжок власним дітям і розповів про останні новинки свого видавництва.

— Пане Іване, чи вплинули події останніх місяців на продуктивність вашого видавництва?

— Дуже складний, тривожний і драматичний рік для країни. З колії вибило всіх, насамперед творчих людей. Наприклад, свою дитячу книжечку «Дівчинка і бузковий вовк» я так і не встиг дописати, хоч вона має бути маленька і чудові малюнки Софії Ус для неї вже майже готові. Проте є багато інших дуже гарних книжок, якими я займався. Знаєте, це копітка праця, адже сам редагую кожне видання, і з художниками та дизайнерами напружено працюю, і папір для кожної книжки закуповую, і всі правки коректорів до всіх книжок теж вношу самостійно, бо якби довірив їм, то в книжці залишилося б хіба дві тисячі слів... (Сміється. — Авт.).

— Які з новинок для дітей вам найбільше до вподоби?

— Для мене кожна книжка особлива. Та позаяк знаменита казка Івана Франка «Фарбований лис», яку намалював Кость Лавро, була остання цього сезону, то наразі вона і улюблена, і найбільш авангардова — вона всім нам поліпшила настрій. Кость Лавро «заходив» у цю книжку сім разів — це все були спроби різних технік. Так тривало два роки — домалював її остаточно лише за день до друку. Також спромоглися на переклад і нарешті потішимо дітей, які роками надсилали нам безліч листів про книжку із серії «Гаррі Поттера» «Фантастичні звірі і де їх шукати». Що цікаво, серед героїв там є й український Залізопуз — найбільший дракон світу. На Форумі видавців нарешті «засвітили» довгожданого «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері. Перші ілюстрації до цієї книжки Владислав Єрко створив ще 2003 року. Здивувала і художниця Катерина Штанко, котра, зробивши перерву в малюванні, написала напрочуд цікаву повість «Дракони, вперед!» про київського хлопчика, котрий захоплюється біологією та несподівано вирощує в себе у вазоні дракона. У пані Каті прокинувся просто неймовірний письменницький дар! Між собою ми тепер її називаємо українською Джоан Ролінґ. Ще серед наших новинок — карколомна третя книжка Сашка Дерманського «Чудове Чудовисько і Погане Поганисько», в якій у дуже тонкій метафоричній формі можна буде впізнати події на Майдані, де сам автор, до слова, був активним учасником. Знаєте, цей молодий письменник уміє по-справжньому зачарувати словом, іноді мені здається, що Сашко Дерманський — із породи наших веселих класиків: Котляревського, Гоголя, Вишні, Нестайка... Його попередня книжка «Чудове Чудовисько в Країні жаховиськ», на мою думку, є однією з найкращих для дітей в Україні взагалі, тому він розумів, що мусить завжди бути на рівні. Було складно, адже, окрім глобальних революційних подій, під час яких було не до творчості, в нього народилася друга донечка — були досить складні домашні обставини, тому з березня він щодня приходив у видавництво, усідався за редакторський столик і... писав третю частину «Чудовиська». До речі, наприкінці книжки є акровірш з антигероєм, чиє ім’я починається на «П»...

— Якщо дитяча книжка про події на Майдані у вас викликає посмішку, то книжка з дорослої серії досі невідомого автора Марка Рудневича «Я з Небесної Сотні», як ви написали у передмові, викличе сльози...

— Сталася одна дуже цікава і доволі рідкісна річ. Знаєте, дуже багато приходить на пошту рукописів, і всі вони, як розписують самі автори, геніальні. Але з багатолітньою редакторською практикою мені, як правило, досить двох хвилин, щоби зрозуміти, наскільки воно вартісне. Так-от, від тексту цього автора я справді не міг відірватися, бо манера оповіді нагадала мені селінджерівського Холдена Колфілда з «Над прірвою у житі». Звичайно, фінал повісті з назвою «Я з Небесної Сотні» передбачити неважко, проте манера оповіді й абсолютно непафосна сповідь заполонює читача з першого слова. Вірю, що кожен читач ще раз згадає і переживе ті тривожні лютневі дні на Майдані й, мабуть, буде плакати, і ще довго пам’ятатиме Макса зі Сміли — простого хлопця щирої душі... Ще ми трохи несподівано для себе видали мемуари Юрія Луценка «По обидва боки колючого дроту», записані Мустафою Найємом. Виявилося, що Юрій Луценко просто блискучий оповідач. Це книжка про авгієві стайні української політики і тюремної системи. Там безліч вражаючих епізодів. От, наприклад, як його водять по СІЗО на довгому ланцюзі, як собаку, а в цей час викликають туди його старшого сина і випускають його в коридор саме в той момент, коли там ведуть на цепу його батька... Це мемуари, які тягнуть на повість.

— До речі, виставка ілюстрацій «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», яка відбулася минулої зими в Нью-Йорку, спричинила фурор...

— Та виставка відкривалася в грудні, у моменти, як тоді здавалося, найвищого політично-психологічного тиску в Україні. Було зовсім не до творчості, але, попри всі обставини, ми все одно продовжували робити свою справу. Спочатку навіть хотіли скасувати, але це ніяк не допомогло б Майдану. Виставка із 65 ілюстрацій вийшла дуже гідною. Було чимало захоплених відгуків від американської публіки. Пригадується і найкрилатіший, почутий від реставратора Метрополітен-музею: «Виставка на найвищому рівні: я бачу тут максимум якості і мінімум понту. А це в наш час рідкісне явище». Взагалі, подія відбувалася в будівлі Українського центру в Америці, який міститься через дорогу від Централ-парку, майже навпроти Метрополітен-музею. І оскільки то була Різдвяна пора, то ми скрізь чули наш рідний «Щедрик» і відчували якусь і свою причетність до цього святкового настрою. А ті величезні різдвяні постери до нашої виставки в центрі Нью-Йорка, незабутні враження...

— А ще ви створюєте й інтерактивні книжки для планшетів...

— Я люблю і хочу працювати надалі в жанрі класичної книжки. Однак інтерактивні книжки — це завтрашній день. Наприклад, у Японії така наша «Снігова королева» (її вже перекладено російською, українською, англійською та японською мовами. — Авт.) — у грудні й січні вона здобула перше місце за продажами. У цій книжці задіяні найсучасніші технології просто фантастичного рівня. Критики кажуть, що сьогодні це одна з найкращих книжок для дітей у світі.

— Нинішні батьки практично не читають книжок своїм дітям, і це велика проблема. До речі, цікаво, чи ви свого часу читали книжки вашим дітям?

— Меншим, Гордієм, здебільшого займалися дружина і няня. Я більше читав старшому, бо тоді ще мав час. Пригадую, була дивовижна серія у «Веселці» «Казки народів світу». Це була улюблена Тарасова книжка. Ще коли йому було п’ять років, він міг розрізняти й порівнювати африканські, японські, англійські казки і знаходити в них подібних героїв — то була така улюблена наша розвага, у нас було багато цікавих розмов на цю тему. У трохи старшому віці Тарас захопився «Карлсоном» і «Гобітом». Пригадую, наприкінці «Гобіта» він так плакав, що я не міг його заспокоїти. Звісно, я розумію батьків, які хочуть трохи часу залишити і для себе, бо й сам так часом робив, записуючи улюблені оповіді на диктофон. Я клав диктофон на груди, вмикав, і так ми куняли... Але насправді незвичайною втіхою є саме спілкування з дитиною за допомогою хорошої книжки. Завжди слід пам’ятати, що маля виросте і більше три— чи чотирирічним ніколи не буде. А книжка, яку ви читаєте в цю мить — це те, що залишиться вам назавжди. Це навіть більша радість для вас, ці моменти спільного читання для душі — то є дуже хороша річ!

— Як ставитеся до ситуації в країні і чому, на вашу думку, не відбуваються обіцяні реформи?

— Це складно усвідомити, оскільки дивлюся на все очима позавладної людини, очима наших читачів, тих, хто віддає на потреби армії останнє, що мають. І коли бачу, що чиновники та генерали навіть у цей час збагачуються на людському горі, то хочеться на їхні голови якогось новітнього Довбуша, який дав би їм трохи правильної науки...

— Як книговидавці загалом і ви особисто відгукуєтесь на потреби армії?

— Не знаю про всіх видавців, можу сказати хіба що про себе. Оскільки видавництво в центрі Києва, то до нас майже щодня заходять з різними проханнями про допомогу, з пропозиціями надати лоти на благодійні акції. Приходять і самі поранені, і волонтери. От нещодавно купував акумулятори для армійських машин, через американських знайомих займався пошуком камер для вітчизняних безпілотників. Чимало книжок передаємо бійцям та їхнім дітям, причому добираємо їх таким чином, щоб це були книжки життєрадісні, з гумором. Також наші ілюстрації та їхні копії на полотні беруть участь у благодійних аукціонах. Втішно, що вони зазвичай продаються за дуже непогані гроші, і все це йде на потреби армії. Та все одно можна робити набагато більше...

— Які тенденції, на вашу думку, спостерігатимуться на книговидавничому ринку найближчим часом?

— Сьогодні в еру Інтернету можна опублікувати геть усе. Але, на мою думку, як і в усі часи, актуальним буде те, що по-справжньому талановите. Про загальні тенденції казати складно, забагато розмаїття... Особисто я чекаю сплеску в художньому осмисленні російсько-української війни. Сьогодні про цю війну говорять здебільшого політики, соціологи, різні псевдоексперти, а от художнього осмислення ще немає (маю на увазі повісті й романи), ще потрібна певна часова дистанція. Пригадую, як уже за якихось два місяці після Майдану в нашому видавництві з’явилася повість «Я з Небесної Сотні». Сьогодні книжка вже у продажу. Сподіваюся, що з часом ця повість здобуде потужніший розголос, адже вона вже у списках кількох літературних премій...

Розмовляла Валентина ОЛІЙНИК