Коли ми, українці, думаємо про долю нашої Батьківщини, про її величні й трагічні сторінки, варто порівнювати себе не лише з сусідніми народами — треба бачити ширшу картину, шукати приклади й аналогії скрізь у світі, й може, це допоможе нам у пошуках свого успішного шляху у важкі часи жорсткої конкуренції. Книжки, про які йтиметься нижче, дають дуже багато матеріалу для таких роздумів.

Коли на початку 2000-го мій колега-екологіст Кріс Гіттінґс привіз мені дорогою з Брістоля до Донецька — так-так, Донецьк зовсім не стояв осторонь міжнародних екологічних ініціатив! — книжку американського професора Джареда Даймонда «Guns, Germs and Steel. A Short History of Everybody for the Last 13000 Years («Рушниці, мікроби і сталь. Коротка історія кожного упродовж останніх 13 000 років»), я ще не знав, яким захоплюючим може бути читання науково-популярних книг. Уже після Даймонда купив у букіністичних магазинах (нові книжки non-fiction зовсім недешеві) і прочитав кілька подібних талановитих творів, згадаю тут три: «Хаос: створення нової науки» Джеймса Глейка; «Великого вибуху ніколи не було» Еріка Лернера; «Шаманська наука: дорога від глупоти до обману» Роберта Парка (переклади назв мої. — Авт.). Звичайно, у радянський час видавалася науково-популярна література, згадати хоча б серію «Бібліотечка «Квант», але ґрунтовних багатосотсторінкових книг з повним науковим апаратом не пригадую. І хоч у першу чергу їх пишуть для звичайних західних «обивателів», такі книжки можуть зацікавити і фахівців. А у нас, думається, більшість їхніх читачів усе ж має університетську освіту.

2009-го видавництво «Ніка-Центр» за сприяння Відділу преси, освіти і культури Посольства США в Україні випустило український переклад книги «Guns, Germs and Steel: The Fates of Human Societies» під назвою «Зброя, мікроби і харч: Витоки нерівностей між народами». Переклад зроблено з американського видання, в якому підзаголовок був іншим, ніж у моєму англійському примірнику; з якоїсь причини видавець чи перекладач не лише замінили підзаголовок американського видання своїм, відмінним від оригіналу, а й поміняли «сталь» на «харч» в основній назві.

Ця книга є ретельним дослідженням причин, внаслідок яких Європа і Близький Схід стали колискою сучасних суспільств (включно з демократією, вільним ринком і наукою), а інші континенти до недавніх часів значно відставали у технологічному прогресі та політичній і військовій могутності. Критики звертали особливу увагу на те, що Даймонд переконливо доводить: не расові, а географічні та екологічні чинники спричинили різницю у розвитку континентів і народів.

Інтерпретуючи відомі факти з різних наук (від археології до географії, генетики, антропології, лінгвістики і т.д.), автор відтворює розвиток людських спільнот протягом останніх 13000 років (від часу останнього зледеніння) на всьому обширі земної кулі. Він показує, як унікальні біогеографічні характеристики євразійського континенту дозволили саме тут одомашнити більшість рослин і тварин. Так з’явилися «фермери», сільські і міські поселення. Значне виробництво продуктів харчування дозволяло утримувати царів, жерців, писців і армії. Пізніше саме тут розвинулося виробництво зброї, а набутий у тісному співжитті зі свійськими тваринами імунітет став вирішальним чинником при завоюванні європейцями інших народів і континентів. Ідеї, які обстоює автор, дуже добре проілюстровані картами й інформативними таблицями.

Популярності книги «Зброя, мікроби і харч» посприяло не лише одержання автором у 1998-му премії Рон-Пуленк за наукові книжки та Пулітцерівської премії в номінації «загальна нехудожня література», а й захоплений відгук Біла Гейтса: «Приголомшує... Ця книга закладає основи розуміння історії людства», який українські видавці книги розмістили на обкладинці поряд з іншими схвальними відгуками.

«Зброя, мікроби і харч» є продовженням теми, започаткованої випущеною 1991-го (перевидана 2006-го) книгою Джареда Даймонда «Третій шимпанзе: еволюція і майбутнє людської тварини». Цю книгу Даймонд присвятив своїм синам, щоб «допомогти їм зрозуміти, звідки ми прийшли і куди ми, можливо, йдемо». Тема книжки — «як вид людини перетворився, протягом короткого часу, з просто ще одного виду великих ссавців у завойовника світу; і як ми дійшли до того, що маємо тепер у своєму розпорядженні все, щоб після такого прогресу майже миттєво повернутися до початкового стану».

«Третій шимпанзе» ближче до першого наукового фаху Джареда Даймонда, який є професором фізіології: третина книги присвячена біологічним особливостям «людської тварини»: анатомічні зміни на зразок розвитку голосового апарату, еволюція людської сексуальності, походження рас, пізнє дорослішання і повільне старіння. Далі розглядаються суто людські характеристики — мова, поява мистецтва, розвиток сільського господарства, технологій, організація війська і створення досконалих засобів для вбивства один одного, навіть поява шкідливих звичок і традицій (чому ми палимо, п’ємо спиртні напої і вживаємо наркотичні речовини?)

У цій книжці Даймонд лише намацує свій стиль, тут багато суто наукових аргументів і детального аналізу, що вимагає від читача певного терпіння. Набагато досконаліше написана третя книга Даймонда — «Колапс: як суспільства вибирають — загинути чи досягти успіху» (Collapse: How Societies Choose to Fail or Succeed). Опублікована 2005-го, вона зразу стала міжнародним бестселером (хоч Джаред Даймонд і не отримав за неї престижних премій, як за дві попередні). Автор аналізує відомі випадки колапсу (зникнення, різкої депопуляції, втрати політичної самостійності, підкорення з винищенням і т.п.) суспільств у світі. Найбільш детально описано колапс суспільств острова Пасхи, Гренландії, індіанців майя, які, як виглядає, мали всі умови для успішного розвитку, але зазнали невдачі (автор також наводить і приклади успішного вирішення проблем — острів Тікопія у Тихому океані, Нова Гвінея, Японія періоду Токугава). Дуже цікавим і повчальним є порівняння двох сусідніх країн — Гаїті і Домініканської республіки, які мали більш-менш однакові стартові умови на тому самому острові Іспаньола (Аїті), але живуть зараз зовсім по-різному.

У багатьох випадках причиною колапсу були незворотні зміни екосистем, які сталися внаслідок природних чи «рукотворних» факторів. І такі зміни можуть статися не лише в далеких Америках. Ось ближчий до нас приклад: зміна клімату на більш посушливий на початку другого тисячоліття у степах Центральної Азії призвела до того, що хвилі кочівників почали в пошуках корму для своїх коней мігрувати чим далі на захід, що й закінчилося навалою монголо-татарських орд і колапсом Київської Русі (а перед цим колапсом суспільств Центральної Азії, населення яких лише наприкінці ХІХ ст. досягло домонгольских рівнів).

Утім Даймонд не зводить усе до екологічних проблем: «Було б абсурдним заявляти, що руйнування навколишнього середовища є головним чинником усіх колапсів: колапс Радянського Союзу є сучасним контрприкладом, а знищення Карфагену Римом у 146 році до н.е. є прикладом з давньої історії. Очевидно, що в деяких випадках вистачає суто воєнних чи економічних чинників».

«Колапс» можна вважати книжкою-онуком знаменитої Доповіді Римському клубу «Limits to Growth» («Межі зростання», автори Денніс Медоуз та ін., 1972 р.), яка значною мірою спричинила зміну парадигми економічного розвитку, започаткувала більш економне споживання природних ресурсів на основі концепції «сталого розвитку» (sustainable development) і підштовхнула до значного посилення «зелених» рухів. Основою прогнозу майбутнього розвитку людства в цій Доповіді стала розроблена в Масачусетському технологічному інституті комп’ютерна модель, яка враховувала параметри народонаселення, економічного розвитку, відновлюваних і невідновлюваних ресурсів. Модель настільки добре відображала динаміку соціо-економічної системи країн, що на її основі автори розробили ситуаційну гру «Стратеджем», яка «вчить студентів, як бути міністрами» (замовником розробки гри були Світовий банк і Міністерство енергетики Канади). Я двічі мав нагоду брати участь в цій грі під керівництвом самого професора Медоуза і можу засвідчити її надзвичайну ефективність. На жаль, кілька спроб організувати проведення цієї гри в Києві у 90-х роках закінчилися безуспішно.

«Межі зростання», «Третій шимпанзе» і «Колапс» ще чекають на український переклад, ці книжки, безумовно, заслуговують на увагу читача.

Володимир О.ТИХИЙ