Поваги гідна наполегливість нового київського видавництва «Небесний ключ» (або, як вони пишуть на титулі, — «Nebeskey»), яке третій рік поспіль прищеплює українському читачеві європейський книжковий стандарт — комікси, або ж мальовані історії. На модерному Заході і Сході такі книжки комерційно-масово смакують не лише дітям, підліткам та студентській молоді, а й дорослим із досвідом читання тисячесторінкових творів. У нас адресація коміксів поки що не виходить за межі старшого шкільного віку.

Уже доводилося писати, що досвід «Небесного ключа» не перший в Україні, але поки що кращий (див. «УМ» від 20.02.2013). Візуальну повість «Даогопак» авторства Максима Прасолова, Олексія Чебикіна та Олега Колова експерти рейтинґу «Книжка року» назвали лавреатом сезону-2012 серед літератури для середніх і старших школярів. Успіх зумовлювався, насамперед, привабливим малюнком, динамікою оповіді і збалансованим дизайном, а також приємною несподіванкою з’яви високоякісного коміксу по кількох роках цілковитої відсутності видань цього жанру.

Сьогоріч вийшло продовження: «Даогопак. Книга 2: Шляхетна любов». З одного боку, воно вже не викликає аж такого захвату, як книжка-первісток, а з іншого — уповні задовольняє читацькі очікування на продовження, породжені першою книжкою. «Даогопак-2» має усі принади попередника. Приваблива графіка, де окремі малюнки цілком можуть бути самостійною окрасою будь-якого інтер’єру (наприклад, нічний ландшафт «Босфор на ланцюгу» в ефектному ракурсі). Так само оповідь зблискує іронічними інтонаціями («іронія — це інтелектуальний хист вільного духу. А хистом козак володіє майстерно»), приміром, в описах заміських палаців митників, податківців, прикордонників. Або в сюжетній частині про корчму «Рожевий млин» — такому собі козацькому Лас-Вегасі. Трапляються сентенції, що змушують і дорослого читача раптом зупинитися перед карколомною мисленевою перспективою, як-от: «Умовності навколо вас можуть зробити бажане недосяжним». Утім, саме так парадоксально й мусив би міркувати справжній характерник, наставник січової бурси.

Усе, ясна річ, відбувається у військових декораціях: розвідка і контррозвідка; камуфляж і деза; інформаційні атаки і пастки («соколина пошта, надійний захист від голубиного спаму»). Ті козацькі хитрощі постають особливо опукло, бо побачені очима геть спантеличених іноземних мандрівників на Січ, таких собі чотирьох мушкетерів — випускників Краківського університету (поляк, француз, шотландець, німець). Та найбільше вражає одне місце, де візир турецького султана із затьмареною від злоби свідомістю (чисто Путін) шипить у спину запорожцям, що здійснили зухвалу диверсію в серці імперії: «Вони гадають, що втекли, обдуривши султана. Але… їм ніколи не позбутися мого контролю. Я відправлю за ними свою найстрашнішу потвору, небезпечну і нещадну, ім’я якій — війна!» І по якомусь часі вже пропонує своєму начальнику те, що нині подають до інформаційного столу в Кремлі: «Я влаштував вам невеличку розвагу — військовий парад на сусідніх територіях».

Ясна річ, що це прочитується саме так після російської агресії. І у зв’язку з цим виникає думка: а чом би в наступному коміксі козакам не змінити вектор звитяги на північно-східний? Тим більше, що перемоги на цьому напрямку — не фантазії, а історична реальність? Чому б поруч із фентезійними мальованими історіями не видати повісті-комікси про цілком реальні події української минувшини? Тим паче структура кращих останніх історичних оповідей для дітей та юнацтва — скажімо, книжки Володимира Рутківського та Олександра Гавроша — добре надається на «коміксування». Ось сьогорічний шевченківський лавреат Мирослав Дочинець вже адаптував для підлітків два свої премійовані «дорослі» романи (Бранець Чорного лісу. — Л.: Апріорі, 2012; В’язень замку Паланок. — Мукачево: Карпатська вежа, 2013) — але ж цілком можна піти так само далі, у царину мальованих історій.

Тим більше, що висококласних книжкових художників у нас нині не бракує. Торік у тому ж видавництві «Небесний ключ» інший художник, Олександр Ком’яхов, намалював і випустив комікс-історію «Чуб. Книга перша: Зоряна байка про козака Чубенка». Вона заслуговує на приблизно такі ж компліменти, як і «Даогопак» — хіба що зорієнтована не на старших, а на молодших школярів. Ще більше митців гуртується навколо «Видавництва Старого Лева», в якому чим далі частіше з’являються книжки, де перед веде не текст, а малюнки. Це вже мальовані історії за півкроку від традиційного коміксу. Візьмемо, бодай, їхні сьогорічні новинки: обидві книжки Романа Романишина й Андрія Лесіва «Зірки і макові зернята» (уже відзначена в Італії на найбільшому в світі ярмарку дитячих видань) та «Антоміми». Візуально вони організовані так, що цих авторів легко уявити авторами коміксів. Те саме стосується й Анастасії Стефурак з її грайливо-метафоричними малюнками («Прислів’я українські»). А книжку поляків Олександри та Даніеля Мізелінських «Карти. Ілюстрована мандрівка материками, морями та культурами світу» — вже цілком можна назвати «нетрадиційним» коміксом. Уся ця видавничо-художня динаміка підштовхує до припущення, що на українському книжковому ринку ось-ось станеться комікс-вибух.

І якщо вже зовсім пуститися берега у фантазіях-очікуваннях, то таке: уявіть собі справжній купівельний ажіотаж серед усіх читацьких прошарків, коли на полицях книгарень з’являться мальовані історії про нинішню українсько-російську війну, біографічні комікс-нариси про героїв Майдану й АТО. Патріотично-виховний потенціал (говорячи офіційною мовою) такого книжкового тренду зараз годі окреслити; його вплив може бути настільки сильним, швидким, широким і глибоким, якого Міністерство освіти не припускає навіть у найсміливіших стратегічних планах.

Костянтин Родик