Re: цензії

24.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Чого навчає нова казка Юлії Перегуди?
23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя
Галузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
Про мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
16.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Та, що літає без крил
15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікацій
Самозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменниця
Коли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
12.09.2026|Буквоїд
«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-Франківськ
Романи Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
07.09.2026|Анна-Віталія Палій
Ігор Павлюк: Між стражданнями і добром
04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Дитяча душа дивиться на світ через казку

Літературний дайджест

05.05.2014|08:29|ТСН.ua

Сергій Жадан. Сніданок на траві

Не буде нам миру з нашою закритістю й небажанням розуміти одне одного.

Будемо одне одного боятись, будемо одне одному не довіряти, будемо підозрювати, будемо ворогувати, не будемо чути, не зможемо говорити.

- Хлопцы, вы не с бендеровщины? – Запитала вона.

- А що – боїшся? – Відповідаю.

- Ага – щас, - відповіла вона зарізко. Схоже, їй і відповідь за великим рахунком була не потрібна, своє бойове "ага - щас" відповіла б у будь-якому випадку.

Ми спустились із траси, підійшли. Вони сиділи при дорозі, коло паркану, просто в траві. Такий собі сніданок на природі. Околиці Алчевська, багато зелені. Одна, та, що питала, чорноволоса, була в паленій "Пумі", гумових капцях.

Інша, фарбована в руде, мала джинси й виглядала найбільш піддатою. Хоча чорнява теж не постилась – тримала в руці недопиту літруху "Сармата", інша така ж валялась поруч у траві. Третя була в домашньому халаті. Сиділа на стільчику – огрядна й усміхнена.

Ще був сивий чоловік, років сорока, у спортивних штанях, і чиясь дитина, років десяти, теж у чомусь спортивному. Чоловіки мовчали, говорили тут жінки. Нас запримітили ще зранку, зацікавились. Чужі тут не ходять, а ми були відверто чужими, тож виникло цілком логічне припущення, що ми з "бендеровщини".

- Я з Харкова, - кажу.

- Откуда именно с Харькова? – запитали чорнява й руда майже одночасно. Мовляв, так просто нас не візьмеш, не обведеш довкола пальця, не пошиєш у дурні.

- Вулиця Червонопрапорна, - кажу.

- Я жила на ХТЗ, - запевнила чорнява.

- В Харькове так не разговаривают, - далі сумнівалась руда. Я дістав рюкзак, поліз за паспортом.

- Шо там у тебя, - поцікавилась чорнява, - бомба?

- Все таки боїшся? – перепитав я.

- Ага, - завелась вона, - прям обосралась.

Я дістав паспорт. Чорнява попустилась.

- Да ладно, хлопцы, ну что вы, - сказала ображено.

Прописку дивитись не захотіла. Натомість розпитала, що ми тут робимо. Концерт готуємо, - відповів я. Почала розпитувати про концерт, кінцево заспокоївшись.

- Слышишь, - раптом озвалась огрядна, дещо засоромлено,- а можешь дать семь рублей?

- Можу, - признався я.

- А десять? – Засоромилась вона ще більше.

Я дістав десять гривень.

- Дай тебе бог здоров´я, - розгублено, проте весело подякувала огрядна.

- Ребят, - уточнила на прощання чорнява, - ну вы же за мир, за дружбу?

- Ну аякже, - запевнив я.

- Ну вот ты, - звернулась вона до мене, - вроде порядочный человек. А друг твой, - показала вона на Івана, котрий стояв у чорних окулярах і футболці з написом IRA, - бандит бандитом. Шото там в прошлой жизни было.

- Да-да, - погодилась огрядна. Десять гривень, утім, не повернула.

Не буде нам спокою з нашою маячнею. Не буде нам радості з нашим страхом. Не буде нам миру з нашою закритістю й небажанням розуміти одне одного. Будемо одне одного боятись, будемо одне одному не довіряти, будемо підозрювати, будемо ворогувати, не будемо чути, не зможемо говорити.

Забуваючи про все те, що нас насправді поєднує, забуваючи про все те, що мало б робити нас щасливими й сповненими любові до цього життя.

Будемо потому приходити до Господа, ставати перед його очима, вигадувати щось на своє виправдання – зневірені, розчавлені й озлоблені. З усіма своїми розірваними серцями, порожніми руками. В чорних окулярах, у спортивних костюмах.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

25.09.2026|10:33
Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
23.09.2026|14:22
30 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
23.09.2026|14:10
7–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
22.09.2026|20:42
«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
22.09.2026|18:04
Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
19.09.2026|08:38
Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
16.09.2026|19:20
У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
15.09.2026|12:37
«Крилатий Лев» вручив нагороди
12.09.2026|15:01
Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
11.09.2026|19:50
Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові


Партнери