Сідає у позолочене крісло, зручно вмощується, випиває склянку "хеннесі" і стріляє собі двічі в голову.

Звук пострілу вибухає у його голові і... він з криком прокидається.

Панічно роззирається на боки. Що це? Біля його ліжка стоять два мордовороти в чорних костюмах. Морди доволі знайомі. Де він їх раніше бачив? О, та це ж його охорона! Один із них каже: "Пращальнає пісьмо уже напісана. Сабєрітєсь і сдєлайтє то, что ат вас ажидают!" І тут лише він помічає, що в одного з них у руках тарілочка, а на тарілочці револьвер. З воронованої сталі.

"Нє-ет! Ні за что!" – кричить він, накрившись ковдрою з головою, і... знову прокидається.

Важко зітхає. Протирає очі і бачить Гепу з удавкою. Гепа лагідно усміхається і підморгує: "Ета савсєм нє больна. Єщьо нікто нє жалавался. А ви і так уже історія". І підступає ближче. Допа тримає за ноги. Він шарпається, розмахує руками, кричить і... знову прокидається.

Перед ним Ганця зі склянкою якоїсь мутної рідини. У неї добре співчутливе обличчя. Чорна хустина на голові. "Випийте, вам стане легше", – каже вона ніжним материнським голосом. Але її усмішка не викликає довір´я. Чиїсь руки стискають йому голову, а між зуби запихають лезо позолоченої шаблі. Він уже не кричить, а харчить, як впольований не так давно кабан.

І... знову прокидається...

Панічно крутить головою. Де він? Полегшено зітхає – він вдома. Двері відчиняються, заходить Люся. В одній руці якісь пігулки, в другій склянка з водою. "Любімий! Сдєлаєм ета вмєстє". Він вкривається холодним потом: "Нє-ет, ні за што! Тока нє с табой! Тока нє с табой!"

І... знову прокидається. В суцільній темряві. Пробує підвестися і вдаряється головою у щось тверде. Обмацує руками. Він у якомусь ящику. Запах сирості. Хоче кричати, але раптом усвідомлює, що таким чином може забракнути кисню. Дзвонить мобілка. Добуває її з кишені і прикладає до вуха. Чути шурхіт, шелест, а потім голос: "Батя, ми стараємся".

"А-а-а-а!" – кричить він і... знову прокидається.

І так без кінця. І так без кінця. І так без кінця...