Якщо ваш телефон з невідомих причин почав розряджатися значно швидше, ніж зазвичай, то вас, напевно, прослуховують.

Отаку цікаву річ я дізнався від знайомих і друзів протягом останніх днів. При цьому я й сам уже встиг було звернути увагу на те, що він у мене став сідати в дещо прискореному темпі.

Підказка друзів була своєчасною, але не здивувала. У мене ж і без того виникали вагомі підстави запідозрити певні, м´яко кажучи, антиконституційні дії щодо моєї (та й хіба лиш моєї?) особи.

Скажімо, таке. У понеділок увечері мені телефонує знайомий європарламентар, ми обговорюємо ситуацію в Києві й домовляємося знову зідзвонитися наступного дня. Але наступного дня його дзвінки до мене вже блокуються. "Що з тобою? – непокоїться він. – Ти змінив номер? Я набираю тебе весь день і чую у відповідь, що такого номера не існує".

Ні, я не змінював номера, мій номер існує, ба більше – мій телефон діяв протягом дня начебто цілком справно. Я раджу йому набрати мене з якогось іншого номера – не з того самого, що вчора. Він тут-таки до мене додзвонюється. Наша маленька перемога.

Взагалі, коли прослуховують твій телефон, то можна принаймні жартувати. Пригадується ще з часів совка: "Якщо це хропиш не ти й так само хроплю не я, то значить хропить майор.

Проте загальні висновки доволі невтішні. Режим явно перебирає із засобами. Це може свідчити про його прогресуюче збожевоління, і в цьому є деяка небезпека. Утім власна неадекватність його й погубить, це поза будь-яким сумнівом. Добре б тільки, щоб він натворив якомога менше біди, перш ніж успішно самоліквідується.

Ну які в мене від них таємниці, щоб влаштовувати всю цю "прослушку"? Терактів я не готую, наркотрафіка не координую. Свої думки про них висловлюю вголос і публічно. Про що їм ідеться? Про з´ясування моїх контактів, маршрутів пересування, адрес? На якій підставі? І що взагалі за ідіотизм відбувається нині навколо нас? Якого біса нас намагаються переселити в це дешеве шпигунське кіно?

І навіщо мене фотографувати, коли я ходжу з друзями Хрещатиком? Та моїх фотографій є мільйон у вільному доступі, й одна з них, наприклад, ось тут, над цією колонкою! Навіщо в кафе сідати за вільний столик навпроти (зарезервовано!) і, нічого не замовляючи, тупо дивитися в наш бік? Ну хоч би еспресо яке замовив чи склянку мінеральної! Навіщо це підтягування додаткових сил, чергування на сходах коло виходу, вдавання п´яних, незграбне топтання перед барною стійкою і швидкі, зовсім не п´яні погляди?

У них настільки розмита зовнішність, що в ній не можна помилитись. А коли на мить перетинаєшся очима, то вони відразу ж відводять їх убік, дещо роздратовано. Дуже хочеться заговорити з ними зрозумілою їм мовою: "Извините, а можно вопрос? Насколько я заметил, вы, кажется, выслеживаете здесь опасного преступника? Ой как здорово! Знаете, я писатель и мне так интересно! Вот повезло!"

Жарти жартами, але вражає чисельність. Вистачає забігти куди-небудь на чай, щоб зігрітися – а ось і вони, за спиною. Тільки в "Бочці" я нарахував їх як мінімум п´ятьох. У "Купідоні" трьох. Аж на цілого одного мене? Скільки ж це їх повиводили на тихе полювання проти всіх нас? Цілі загони, дивізії? Аж стільки уваги нашим скромним особам – як тут не запишатися цим першим у житті проявом визнання з боку рідної держави й уряду! Досі були читачі, слухачі. А нині – топтуни. 

 Сексапільна блондинка, дуже схожа на Аню Чепмен, що демонстративно всілася просто за спиною твого співрозмовника. П´яничка із синьо-жовтою стрічкою на куртці, що начебто підбиває тебе випити з ним віскі. Через півгодинки ти зустрінеш його вже на вулиці, він ітиме назустріч цілком тверезий і – хто б сумнівався? – різко відведе очі. Молодші та старші (як за віком, так, мабуть, і за званнями) чоловіки, про яких нині кажуть, що вони або "спортивної статури", або "характерної зовнішності" -- here, there and everywhere. Проте найвишуканіша з фантазій – "бомжі" з погано приховуваною офіцерською виправкою. Не нижчі званням за майора бойові бомжі. А може у них флеш-моб?

Ось так і приходить до тебе інша дійсність, трохи шпигунська, трохи графоманська, по-недоброму сюрреалістична. Досі були твої книжки, романи, вірші, видані кількома десятками мов у кількох десятках країн світу, були міжнародні фестивалі, концерти, виступи, дискусії про Європу.

Нині ж цю Європу треба всіма силами відстояти. Європа поза дискусіями. У нас є лиш один вибір – або вона, або нашпиговане топтунами пекло. Я вибираю перше. Нехай і на цей раз вони в нас не вполюють нічого.