Кілька місяців тому, готуючись до 150–річчя з дня народження Ольги Кобилянської, Чернівецька облдержадміністрація звернулася до людей із проханням перерахувати на спеціальний рахунок у банку гроші на ремонт Літературно–меморіального музею письменниці в Чернівцях та садиби в селі Димка Глибоцького району. З обласного бюджету на відзначення ювілею для обох музеїв виділили 279 тисяч гривень. А для того, як зазначили в управлінні культури Чернівецької ОДА, щоб «привести до належного вигляду музей–садибу в Димці, потрібно 700 тисяч гривень». В адміністрації запевняють, що «отримали заключення, що цей музей–садиба ремонту не підлягає». Тож буковинські чиновники вирішили, що частину речей, які мають меморіальну цінність, слід законсервувати до кращих часів.

У димківський маєток материних батьків під Чернівцями Кобилянська приїжджала на відпочинок. Тут вона написала «Царівну». Основою повісті «Земля» стало братовбивство за спадщину, яке відбулося у селі. З Димки у Чернівці, де мешкала письменниця, Ользі завжди на зиму передавали борошно і картоплю. Сьогодні Димка мало чим відрізняється від села, в якому часто гостювала Кобилянська. Ті ж рівні поля, що нагадують степ, панський ліс, який стоїть стіною, садки з фруктовими деревами. Тільки немає хати, в якій ночувала письменниця.

У 1933 році будинок дідуся Ольги Кобилянської, який тут орендував землі, згорів. Тоді до стайні, що знаходилася поруч, добудували дві кімнати. Саме сюди і приїжджала «Гірська орлиця». За радянських часів глиняна хатина почала осідати. Тому в 1973 році вирішили на місці згорілого будинку побудувати музей, щоб можна було перенести всі речі, які залишилися від Кобилянських. Так, у новобудові відкрили першу експозицію, в яку входять годинник, крісло батька, дві картини брата–художника, три стільці, стіл, валіза, шафа для одягу, сумочка та ручка Кобилянської.

Усі ці роки поруч із музеєм–садибою самотою стояла глиняна хата і поволі розвалювалася.Тільки на 150–річчя Кобилянської, коли хатина перетворилася на руїни, влада вирішила негайно її відновлювати, а пізніше заявила, що «законсервувала до кращих часів». Директор музею–садиби у Димці Іван Дан на запитання «УМ», що це означає, повідомив що в облраді «знайшли мужність і 29 вересня знесли стареньку хату». «Вивчили, за якими технологіями вона була споруджена. Написали проектно–кошторисну документацію з побудови садиби, що займає п’ять папок. Це розумне рішення. Інакше хатину постійно доводилося б відновлювати. А так всі руїни вивезли з подвір’я. Я думаю, колись на їх місці буде нова хата», — розповідає Іван Дмитрович.

Далі директор садиби у Димці додає, що і так добре, що на них звернули увагу: «Допомогли криницю на подвір’ї відновити, дали гроші на нову браму, оплатили ремонт музею». Нещодавно сильний вітер зламав підгнилі стовпи і кинув додолу частину огорожі біля входу на подвір’я садиби. Якби не ювілей, не було б за що відремонтувати не тільки огорожу, а й трухляві вікна, підлогу та облуплені стіни садиби. Завдяки постанові Верховної Ради «Про відзначення 150–річчя з дня народження Ольги Кобилянської» і нова огорожа є, і музей ­— як писанка. Із завданням, поставленим «згори», впоралися на «п’ять». Тільки хати Кобилянської немає, заради якої приїжджали б сюди туристи.

КАЗУС

Ольга Кобилянська, наче рок–зірка, має шалених шанувальниць. Три роки тому в Чернівці приїхала американка Кора Шварц. Її чоловік родом із Буковини. До того часу Кора нічого не знала про Україну, а тим паче про Чернівці. Зайшовши між іншим до літературно–меморіального музею Ольги Кобилянської, жителька Нью–Йорка завдяки перекладачеві дізналася історію про незвичайну українку, побачила, на якому ліжку вона спала, за яким столом сиділа, на яку пляшечку з чорноморською водою, подарованою румунською художницею Леєю Прунку в 1920–х, дивилася та уявляла море, яке описувала у своїх двох нарисах. Дата смерті Кобилянської — 21 березня 1942 року — змінила життя пані Шварц. «Вона вірить у реінкарнацію. Кора народилася 21 березня 1942 року. Тепер вона каже, що покликана продовжувати справу Кобилянської. Зараз Кора Шварц пише повість про життя Кобилянської. Іноземка регулярно відвідує Буковину, прогулюється лісами письменниці та й 27 листопада 150–річчя буде у Димці святкувати. Любить вона цей край, як і Кобилянська любила», — розповідає Іван Дан із Димки.

ЕКСПОНАТ

Речі, які варто побачити в Чернівецькому музеї Кобилянської

Амазонка. У музеї письменниці кабінет і спальня залишилися такими, якими були за часів Ольги Юліанівни. У першій кімнаті вже понад сто років зберігається амазонка. Це жакет, який вона одягала для верхової їзди. Розмір не сягає й 40–го. Ця тендітна і струнка пані дуже любила їздити верхи, причому для цього заняття берегла спеціальний одяг.

Гербарій. На білій стіні, бо Кобилянська терпіти не могла кольорових фарб, в кабінеті в рамці під склом висить засушений букетик едельвейсів. Це улюблені квіти письменниці, які вона самотужки назбирала у Кімполунзі.

Подушка. На дивані лежить подушка, вишита нею власноруч. Кобилянська, хоч і добре вміла плести і вишивати, все ж віддавала перевагу творчій праці.

Годинник. Стрілки настінного годинника у музеї показують час, коли перестало битися серце хазяйки — о 13.30 21 березня 1942 року.

Ольга Жук