Це паперові видання книжок молодих авторів, спочатку створених в електронному вигляді. Фахівці констатують, що українці охоче завантажують книги, але дуже неохоче за них платять. Одна з причин – брак зручної системи оплати. Тому сьогодні електронна версія видання є лише презентацією паперової.
 
 
Проект «Електрокнига» Антон Санченко, головний редактор сайту «Автура», називає «видавництвом вихідного дня» – адже його співробітники збираються лише тоді, коли хочуть видати нову книжку.
 
Першими авторами «Електрокниги» стали Яна Дубинянська, Галина Ткачук, Аня Гераскіна та інші. Наклади їхніх книжок невеликі. Антон Санченко каже, що долучив до проекту інших письменників лише тому, що свої книжки пише повільно. Галина Ткачук, авторка книги «Найкращі часи», жартує на цю тему:
 
«Взагалі, ми спочатку домовлялись про те, що кожен із нас писатиме книжку і підписуватиме її іменем Антона Санченка. Але потім, коли я написала книгу від імені птаха в пальто, Антон якось не дуже прийняв її й сказав, що не відчуває духовної єдності з цим текстом», – каже вона.
 
Місце книги в Інтернеті
 
Проект «Електрокнига» почався з того, що 2010 року Антон Санченко надумав видати свою книгу «Нариси бурси» в електронному варіанті. Але він вирішив підійти до цього процесу так само, як до паперових видань. Адже текст, викладений в Інтернеті, на думку письменника, книгою ще не є. По-перше тому, що він не редагований, а по-друге – не має читача.
 
«Там автори самі одне одного читають і рецензують. Але це творча майстерня, і до читача ці тексти не доходять. Ми колись раділи, коли з’явилася можливість публікації книги в Інтернеті, а потім виявилось, що це не так вже й гарно», – пояснює він.
 
Заразом Антон Санченко вирішив перевірити, чи може електронна книга бути так само естетично привабливою, як і паперова. І з’ясувалось, що може. Над «Нарисами бурси» працювали професійні коректори, редактори та дизайнери, і врешті-решт, створили повноцінне електронне видання. За яке, на подив автора, читачі погодились платити.
 
Наступну електронну книгу, «Навколосвітню подорож вітрильником наодинці» Джошуа Слокама, можна було як купити, так і завантажити із сайту. І тут з’ясувалося, що платити за електронну версію (за наявності безкоштовної) люди відмовляються, і взагалі, охочіше купують звичайну, паперову, хай навіть без інтерактивних ілюстрацій та карт.
 
Платять за те, що можуть тримати руках
 
Книжковий дизайнер та перекладач Ілля Стронґовський пояснює це тим, що здебільшого люди ладні платити тільки за те, що можуть тримати руках. Сам факт гортання сторінок уже підвищує для багатьох людей цінність паперової книги перед електронною, вважає він.
 
«Із піксельними (електронними) та паперовими книжками склалась така ситуація. Ти робиш піксельну книжку, вона виглядає просто чудово, всі її хвалять, радять одне одному, жодної копійки ніхто з цього не отримує, зате як рекламний локомотив вона дуже яскраво діє. Про реліз починають говорити, його можна презентувати. Платити за нього не будуть, але щойно з’явиться паперова книга, за неї радо заплатять», – каже Ілля Стронґовський.
 
Дизайнер вважає, що електронні книги люди не купують також через незручну систему платежів. На думку Іллі Стронґовського, правильна платформа для продажів цілком здатна зробити видання електронних книг прибутковою справою.
 
Окрім «Електрокниги», електронні версії видань також продають такі українські інтернет-крамниці як Obreey, «Букленд», «Кассіопея» та інші.

Євгенія Олійник