Після прочитання хоча б одного оповідання з книги Левона Хечояна «Ладанові дерева» розумієш, що зустрів особливого письменника. І наступні тексти лише посилюють це враження: сконденсований стиль оповіді, який водночас зберігає своєрідну поетичність, містика, що пронизує, на перший погляд, буденні події, пересічні персонажі, які наступної миті можуть перетворитися на героїв давнього міфу. Для Левона Хечояна писання аж ніяк не розвага, він відчуває всю вагу своєї місії – розповісти про світ, з якого походить і до якого належить. Схований між горами, цей світ насторожено сприймає чужинців, і навіть свої, хоч раз покинувши його, рідко повертаються назад без загрозливої печаті фатуму.

Хечоян – майстер короткої прозової форми. До збірки «Ладанові дерева» увійшли чотирнадцять оповідань, з яких лише одне займає більше шести сторінок, та однойменна зі всією книгою повість. Пошуки аналогій в українській літературі в цьому випадку справа непроста або й зовсім невдячна. З класиків спадає на думку хіба Василь Стефаник, адже тексти Левона Хечояна справляють на читача такий сильний емоційний ефект, як і новели українського експресіоніста. Так само як і Стефаник, Хечоян співчуває усім своїм героям, не поділяючи їх на «добрих» і «поганих», уникає моралізаторства та повчань. Серед сучасних українських авторів близьким до стилістики Хечояна видається Василь Портяк, який має подібне відчуття цінності слова та пише про рідний світ карпатського села. Всіх трьох – Стефаника, Портяка і Хечояна поєднує гористий ландшафт, який, безперечно, впливає на мистецьке сприйняття світу кожного з цих авторів.

Тексти, що увійшли до збірки «Ладанові дерева», досить різні за тематикою, а більшість із них так чи інакше дотичні до біографії автора. Зокрема, в оповіданнях «Помаранча» та «Обмін» йдеться про дві трагедії в історії сучасної Вірменії: руйнівний Спітакський землетрус 1988 року та війну в Нагірному Карабаху, безпосереднім учасником якої був і Хечоян.

Твори Левона Хечояна викликають потужне емоційне враження і водночас заохочують читача до інтелектуальної праці. В його лаконічних текстах нерідко заховані важливі знаки і символи. Наприклад, коротка зупинка поїздів із в’язнями на безіменній станції серед поля в новелі «Спекотний день» стає метафорою узаконеної системи насильства над людиною. Хечоян багато пише про руйнівний вплив тоталітарної держави на традиційну спільноту, прикладом якої виступає Ахалкалак – заселена вірменами місцевість, нині частина південної Грузії. Повість «Ладанові дерева» розповідає історію вірменського роду Хечо з Ахалкалаку впродовж драматичного минулого століття – історію, повну втрат, про які нагадує дим над зрубаним ладановим деревом. Одним із центральних символів повісті стає родинний млин, який зупиняють після смерті кожного чоловіка з роду Хечо – на знак того, що час і смерть не мають влади на життям роду. Левон Хечоян висловився про свою повість так: «Один з її героїв живе у всіх поколіннях, не вмирає і не старіє, як сам час». Водночас автор порівнював роботу над «Ладановими деревами» з проходом над безоднею по натягнутій волосині, і цей образ, напевно, найкраще характеризує всю творчість Левона Хечояна: він вибирає кожне слово так, ніби робить крок, від якого залежить його власне життя.

Андрій Дрозда